|
У нашого сусіда дідуся Миколи є чудовий песик. Невеличкий, кудлатий, з хвостом-бубликом і кмітливими карими очими. Дідусь зве його Дружком. Вони справжні друзі. Завжди разом.
Дружок такий розумний собака — всіх у нашому дворі знає, ніколи на своїх не гавкає.
Одного разу жінка дідуся Миколи поїхала до онуків, вони в іншому місті живуть. І треба ж дідусеві саме на той час захворіти! Ще й як захворіти — встати з ліжка не міг, серце боліло. То Дружок до нас прибіг, став під дверима, скиглив, гавкав, ш;об хтось вийшов. Мама визирнула, дала йому ш;ось, а він не їсть, гавкає. Тоді я вийшов і спитав: «Чого ти гавкаєш, песику?» А він збіг трохи по сходах і дивиться на мене, чекає, ш;об я за ним пішов. Я пішов, а він привів мене прямісінько до дідуся. Той лежить, ледве зміг сказати, ш;о йому погано. Мама моя прибії^ ла, викликала «швидку допомоіу», дідуся до лікарні забрали. Там його вилікували.
А Дружку треба в першу чергу подякувати, він свого господаря врятував. І знову вони завжди разом.
Похожие сочинения
| 
