|
Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім’ї небагатого вельможі, що мав маєток у Ноттінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки.
Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов’язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії.
За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель «Ластівка» і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор’я.
Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Бертон — дочкою власника панчішної крамниці Брмуцда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім’ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі «Антилопа» в Ост- Індію. Тоді йому було приблизно 30-33 роки.
На мою думку, Гуллівер мав приємну зовнішність. Він середній на зріст, зі стрункою постаттю, каштановим волоссям, гострими рисами обличчя.
З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: «... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...», підкреслює сміливість: «Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати...»
Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: «...а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови...» Цьому герою притаманні такі риси як витривалість («Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв’язати її він може тільки у згоді з радою...») і великодушність («...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв’язаних мені до рук..., я перерізав ножем нитки, якими він був зв’язаний і обережно спустив його на землю...»).
Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: «...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови...»; «...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля...»; «...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє...»
Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні, і заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.
Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.
Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.
Частина вельмож та міністрів Ліліпути прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Болголам, вороги Гуллівера, що прагнули його знипщ- ти, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді.
Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.
Похожие сочинения
| 
