ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 7 клас Добавить сочинение

Любов до рідної України в поезіях Т. Шевченка

Багатостраждальна моя Україно! Мученицька доля випала тобі протягом багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє тіло, та більше боліла душа від того, ш;о серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажи­ли тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.

І все ж попри всі незгоди була ти ш;асливою, бо не всі твої діти покірно сприйняли образливе прізвисько «хохол», а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і яких батьків діти. Понад усе в житті вони любили тебе, свою неньку, «свою Україну убогу» і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. До них належав і твій син Тарас.

Перебуваючи в казематі, далеко від України, Тарас сумує за батьківпщною. Тому вірші, написані в казематі, є прилюдною сповіддю поета перед народом.

батьківщиною. Так, у поезії «Мені однаково» висловлена позиція поета, якого турбує не власна доля, а доля всієї України. Герой твору за ґратами. Він у зажурі сидить на тюремному ліжку і щось сумно наспівує. У камері темно. Таким темним видається йому і його майбутнє. А він так хоче жити для наро­ду, для України. А що на нього чекає? Так думав поет-в’язень. Але на аркуші зовсім інші почуття:

Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

Бо й справді, якщо порівняти інтереси свої і народні, то власна доля, особисте щастя і навіть слава — ніщо. І перед ним миттю промайнуло все його минуле невільницьке життя, і теперішній арештантський стан, і майбутнє без надії на волю, і, можливо, мученицька смерть «в снігу на чужині». А в нього стільки планів поліпшення життя рідного народу. І все це буде поховано разом з ним. «І все з собою заберу...»

Він бачить «славну Україну», «нашу» і в той же час «не свою» землю. «Нашу» — бо вона є священною власністю народу, що поливає її потом, сльозами, засіває кров’ю і кістками, а «не свою», бо панує на ній не законний господар, а помі­щик, цар-кат. Ось чому всі його помисли і почуття — єдиній Україні.

Він уперто шепоче: «Мені однаково». І ці рядки є кульмінацією твору:

Та не однаково мені.

Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять.

Ох, не однаково мені.

Ці палкі слова передають полум’яну любов поета до України. Це його зво­рушлива ніжність до «окраденої» Вітчизни, це й велика тривога за майбутнє рідного народу. Головне слово вірша «однаково» повторюється п’ять разів. Ко­жен раз це слово звучить по-різному. А в останньому рядку вірша «Ох, не однаково мені» — це стриманий крик душі, її стогін і ридання, що рвуться назовні. Оце «ох» говорить, що найбільше краяло душу поета: доля рідного народу і доля України.

Глибоко патріотичними, написаними на засланні є вірші «І виріс я на чу­жині» та «Сонце заходить, гори чорніють». Поет не переставав думати про бать­ківщину, про страждання народу і всім серцем линув у рідні краї, на свою Вкраїну. Відбуваючи покарання на засланні, Тарас згадує свою поїздку на Укра­їну в своє рідне село. Перед нами постає сумна картина:

У тім хорошому селі Чорніше чорної землі Блукають люди; повсихали Сади зелені...

Цей пейзаж глибоко вразив Шевченка, викликав у нього біль і осуд. Це ж не тільки в рідному селі таке, а «скрізь по славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві». Він вважає, що існує лише один шлях до здійснення заповітної мрії народу — шлях розправи з гнобителями, щоб «не осталось сліду панського»...

Глибокі почуття, викликані розлукою з рідним краєм і нестерпними умова­ми солдатського життя, майстерно передані у поезії «Сонце заходить, гори чор­ніють...» Нас чарує картина вечора, на зміну якому приходить ніч. Ясні зорі сяють на небі:

Сонце заходить, гори чорніють.

Пташечка тихне, поле німіє.

Прекрасні картини природи весь час хвилюють поета, викликають у нього роздуми, пробуджують любов до рідного краю. Він розуміє, що розлука з рідни­ми місцями довга, і тому «серцем лине у темний садочок на Україну», а тоді «ніби серце одпочиває» від спогадів. Тарас Шевченко переживає, хвилюється, чи не забули про нього на Батьківщині, чи згадають його. Поет безмежно лю­бив свою Україну, її народ:

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу,

ІЦо проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Любов до рідного краю, до народу допомагає поетові здолати всі труднопц. Як не карали Шевченка, як не знущались з нього, але він не залишав мрії про звільнення українського народу з-під ярма, про відродження Вітчизни. Мрія Кобзаря здійснилася: Україна стала вільною, незалежною державою.



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 7 клас | Добавил: 00dima (20 Февраля 2018) | Обновлено | Просмотров: 508 | Теги: України, Шевченка, Любов, поезіях, рідної | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2020
Хостинг от uCoz