Моя улюблена народна пісня

1 варіант

Є прадавні скарби, які намертво лежать у землі. Але є і живі скарби, що пе­редаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить і лірична пісня. Україну не можна уявити без пісні. Скільки вона має чудових перлин-пісень — багатих, цікавих змістом і мистецькою формою.

Ось одна з них — «Віє вітер на долину».

Глибоким смутком пройнята ця лірична пісня. У ній ідеться про дівчину, яка вийшла заміж у чужий край. Але «з’іжджається рід до роду на любу розмову». Брат запитує свою сестру, як ій живеться.

Ти, сестро, небого.

Чи привикла там жити.

Де ворогів много?

І лине сумна оповідь сестри, яка живе «поміж ворогами», «як у полі крини­ченька». Нелегке це життя, безрадісне, бо

... хто іде, а хто іде —

Водиці нап’ється,

А із мене, нещасної.

Хто хоче сміється.

Згадує вона вогник рідної хати і батьківський поріг, батька й матір, рідного брата. І дівчина доходить висновку, що немає «роду рідного, як брат та сестри­ці» і кращих «над отця та неньку».

Але така вже доля всіх дівчат: ставши дорослими, вони виходять заміж, і, за звичаєм, залишають рідну домівку.

Ой роде ж, мій роде.

Ой роде ж мій милий.

Розійшовся по Вкраїні,

Як туманець синій.

Та, на жаль, не всім щастить у подружньому житті. Часто-густо молоді жінки стикаються із непорозумінням, грубістю свекора й свекрухи, інших членів ро­дини чоловіка. Тому й «ворогів много», як співається у цій зворушливій, сумній пісні. І єдине, що зігріває молоду жінку, — це згадки про свою колишню роди­ну та сподівання на взаєморозуміння з чоловіком, бо ж «нема в світі вірнішого та над дружиноньку». Адже тепер тільки він може захистити її від лихослів’я та знущань.

Чарівна, але водночас сумна, ця пісня давно стала улюбленою і полонить душу й серце багатьох поколінь людей.

2 варіант

Українська пісня! Яка вона змістовна, поетична, мелодійна! Народ жена неосяжними степами, зеленими гаями і дібровами, стрункою тополею і червоною калиною, високим явором і плакучою вербою. Пісня увібрала в себе найніжніпгі почуття кохання і розлу­ки, гіркої долі і смутку, радості і печалі. Наша українська пісня вміє чарувати завжди свіжою красою. У ній і ясний місяцьу небі, ясні зорі, чисті води, широкий степ.

Пісень багато, але мені подобається пісня «Ніч яка місячна, зоряна, яс­ная», тому що її співають у нашій сім’ї. Тільки я почую цю пісню, то в моїй уяві постають ті місячні зоряні ночі, які я завжди бачу влітку в селі. Як гарно в ній сказано про щирі почуття між дівчиною та хлопцем. Хіба можна забути слова: «Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки сам на руках віднесу»? Звичайно, ні. Мій тато теж дуже часто співає мамі цю пісню. І коли вона її слухає, то стає ще красивішою від тих слів, які є в пісні: рибонько, серденько, ніженьки.

Інколи я запитую себе, чому в нашому житті ми так мало користуємося такою красивою мовою? Мабуть, тому, ш;о не всі слухають пісні, які склав наш народ. А від них же і душа чистішає, і думки світлішають. А в щоденному житті пісні полегшують наше життя, звеселяють, підтримують у нещасті.

Мені дуже подобаються українські пісні. Я вдячна тим людям, які не забу­вають поезію народної душі, люблять і шанують наше слово. Я вважаю, ш;о українські пісні своїм правдивим змістом, поетичною формою, красивою мело­дією завжди чаруватимуть людей і житимуть вічно.