МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ УРОКИ ДОБРОТИ І ЧУЙНОСТІ в ПОВІСТІ Г. ТЮТЮННИКА «КЛИМКО»

родину, домівку, — так важливо було відчути підтримку і любов інших людей. Про таке єднання між людьми в умовах війни Г. Тю­тюнник написав повість «Климко».

У центрі повісті — подорож Климка до Слов’янська по сіль. Вирушив він у такий неблизький путь, бо за сіль можна було у той голодний час виміняти будь-які інші харчі. Климко робить це не для себе, а для молодої вчительки з дитиною. У повісті показано, із якою турботою хлопці ладнали климковий барак, щоб розмістити в ньому Наталю Миколаївну із Олею. Зульфат приніс з дому колиску, прикрасив її, а Климко цілу ніч розтоплював буржуйку. Хлопці самі майже діти, і їм не вистачає турботи та опікування, та, запроси­вши до себе вчительку з донькою, вони відчувають відповідальність за них, за маленьку дитину, що потребує молока та добрих харчів.

Єдина думка, що хвилює Климка, під час його нелегкої подоро­жі — принести сіль, бо на нього чекають, тому він не погоджується залишитися у доброї тітки Марини, хоч та поставилася до нього, як до сина. І всі люди, яких зустрічав Климко, подавали хлопцеві при­клад доброти та чуйності: швець дав йому взуття і знайшов жінку, що мала сіль; вони удвох з Климком рятують невідому дівчину, яку хотіли забрати поліцаї. Та і люди, що живуть у селищі Климка, з турботою і співчуттям ставляться до нього: Бочоночок, дід Гарєєв, тітка Мотя.

Ця взаємопідтримка і співчуття людей у Другу світову війну вражаючі, бо кожний мав забагато горя, щоб звертати увагу на про­блеми інших, та між тим кожний опікувався іншими, здатний був віддати останні харчі. Кажуть, біда єднає, та не завадило би нам, що живуть у спокійні, мирні часи навчитися доброті, чуйності, співчут­тя у героїв повісті «Климко».