Образ Прометея в українській та світовій літературі

Прометей — це герой давньогрецької міфології, титан, казкова істота, на­півбог, який усупереч волі головного бога Зевса викрав з неба вогонь і дав його людям. За це Зевс жорстоко покарав героя. Він прикував його до стрімкої ске­лі в кавказьких горах, і орел щовечора шматував тіло героя. Але воно над ранок загоювалося, щоб муки тривали вічно.

Давньогрецький письменник Есхіл, один із найдавніших драматургів сві­ту, присвятив титану трагедії «Прометей прикутий» та «Звільнений Прометей». Прометея ще називають найблагороднішим святим і мучеником, бо саме в йо­го образі найяскравіше втілено дух борця, прагнення віддати своє життя заради щастя інших людей.

Не випадково до образу Прометея зверталося багато письменників усіх ча­сів і народів — Байрон, Шеллі, Ґете. Використовували образ Прометея у сво­їй творчості й українські письменники, зокрема Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка.

Великий Кобзар ототожнив з образом Прометея волелюбні кавказькі наро­ди, які героїчно боролися проти російського самодержавства.

Споконвіку Прометея Там орел карає.

Що день Божий добрі ребра Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є Живущої крові, —

Воно знову оживає І сміється знову, —

писав Тарас Шевченко в поемі «Кавказ».

Іван Франко в образі Прометеєвого вогню втілив могутню силу художньо­го слова.

Поет у вірпіі «Лісова ідилія» пипіе, що самі собою слова — це полова. Проте коли в словах є вогонь, то вони стають безсмертними і чудодійними. І. Франко такі слова порівнює з Прометеєвим вогнем.

Леся Українка створила філософську драматичну поему «В катакомбах». Змістом її є гостра суперечка між мракобісом-єпископом, який проповідував рабську покору, та рабом-неофітом, що шукав правди й волі. Раб-неофіт при­страсно проголошує:

Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвітив не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а безвіку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам погибель.

Я вслід його піду.

Образ Прометея символізує найчастіше непокору, незламність, життя, віддане лю­дям. Цим він приваблював і приваблює митців — письменників, художників, скуль­пторів, музикантів. До образу Прометея звернувся й Андрій Малишко, коли взявся за героїчну тему подвигу нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни. Він написав одну з найкращих своїх поем — «Прометей». Поет змалював образ русявого неско­реного розвідника, який, як і міфічний Прометей, віддав своє життя за щастя інших.

Вогонь! Це щедрий дар небес, без якого людині не жити. І водночас це не­нависний лютий вогонь, у якому горіли села й хліба, який спалив того русявого хлопчину. Це вогонь страждань і незмірного горя, вогонь війни. І все-таки хай славиться Прометей, що приніс вогонь людям!

А цей русявий смоленський юнак, що увібрав у себе так багато від тих, кого палили фашисти на багаттях і в крематоріях, вішали на шибеницях!? Хіба він дав людству менше від казкового Прометея? Та про нього, русявого Прометея, солдата-розвідника, сказав своє слово у поемі поет-воїн Андрій Малишко. Бо вбачав у цьому свій обов’язок перед Україною і перед тими, хто, захищаючи її, не повернувся додому.

Мені здалося, що то я

Стою, горю й душа моя.

Моя надія опівночі

Згоряє, б’ється і тріпоче,

Пливе, як неба течія...

О мій русявий Прометею,

Загублений в ночах війни!..

Двадцять п’ять століть минуло від часу першої літературної обробки легенди про титана Прометея. Кожен із митців відтворював образ Прометея, виходячи з умов свого часу, національних особливостей, з особистих уявлень. Але з кож­ним новим тлумаченням міфу первісні обриси бліднули, відходили на другий план. Прикутий до скелі Прометей стає символом видатної могутньої особис­тості, іцо виконує своє призначення. Вона долає різні перешкоди і гніт, виконує свою місію неухильно, не зважаючи навіть на невдячність народу.