Поетичний образ Роксолани (за романом П. Загребельного «Роксолана»)

Історична тема посідає одне з провідних місць у творчості письменника П. Загребельного. Але одним із найцікавіших, на мою думку, є його історичний роман «Роксолана». У ньому письменник майстерно зобразив поетичний об­раз Роксолани — української дівчини, що стала султаншею Османської імперії. Роксолана, Хуррем, Хасекі — все це її імена, під якими її знає світ.

Європейський світ знає чимало жінок-правительок: Катерина Медичі, Марія Стюарт, російська імператриця Єлизавета Петрівна, цариця Катерина II та інші. Але на Єході, в Османській імперії, ніколи до Роксолани не знали султанші. Як же вдалося їй, простій українській дівчині Анастасії Лісовській, доньці свяще­ника з Рогатина, стати султаншею могутньої Османської імперії? Чи завдяки лише своїй незвичайній красі? Але ж красивих жінок у гаремі султана Сулейма- на Пишного — як зірок на небі! І всі привабливі, чарівні, яскраві. А сталося це завдяки великому розуму та чесному характеру Насті. Вона була «звичайна ніби­то лицем, з дитячим, ледь задертим носиком, така зграбна вся, але мужня, зухвала, повна незбагненої чарівності й неймовірного розуму». Так поетично зма­льовує портрет Роксолани П. Загребельний.

Отже, саме завдяки своїй розсудливості, мужності Роксолана змогла зне­сти всі біди й поневіряння, які випали на її долю. Вона пережила втрату матері, яку схопила татарська орда, розлуку з батьком, якого під час татарського набігу вбили татари, розлуку з рідним краєм. Вона пережила сором на невільницькому ринку у Кафі, де її двічі продавали як рабиню, і, нарешті, появу у гаремі султана Сулеймана Пишного. Потрапивши у гарем, Настя неймовірно тяжко стражда­ла, але намагалася не виявляти своїх почуттів. Щоб не плакати, вона сміялася, співала, танцювала. І цей сміх був її єдиною зброєю. За це її прозвали Хуррем («розвеселена»). «Душа в ній умерла, тіло живе, хоче жити... сподівалася тільки на себе, на свій легкий норов, на добру душу, яка мала тепер поєднати в собі, може, й зло разом з добром.» Чимало було в Насті-Роксолани лютих ворогів, недоброзичливців. Але рятувалася вона від них ясним сміхом, веселими жарта­ми. Своєю незвичайною красою, веселим характером сподобалася вона султа­нові. Але він зумів оцінити не тільки її чудову зовнішню красу, а й незвичайно великий розум. «Цінив Сулейман у ній істоту мислячу, людину, яка дорівнюва­ла йому впертістю розуму й жадобою знань, а волею і характером, мужністю й обдарованістю душі значно перевершувала». Роксолана стала султаншею, улю­бленою дружиною Сулеймана Пишного. Ще в рідному Рогатині вона здобула непогану освіту, а потім постійно поповнювала її читанням мудрих книг, за­ймалася самоосвітою. До її послуг була вся величезна книгозбірня султана. Вона вивчила кілька іноземних мов, була однією з найосвіченіших на той час жінок, відігравала значну роль у політичному житті імперії, стала першою порадницею падишаха. Її влада над Сулейманом усім здавалася незбагненною. їй заздрили, її ненавиділи і мати падишаха, і його раніше улюблені жінки. Та Роксолана все витримала. Мала вона добру душу, але й характер у неї був твердий.

Добре розуміючи, що вона вже ніколи не зможе повернутися в рідний край, Роксолана все робила для того, щоб полегшити долю свого нещасного народу. Вона дала багато золота для відбудови церков у рідному зруйнованому Рогатині, особливо наголошуючи на тому, щоб відбудовані церкви були ще ліпшими, ніж були раніше: з іконами й книгами, з оборонними мурами. Але ім’я своє нази­вати заборонила, сказавши, що перед Богом усі безіменні й грішні. Крім того, збудувала мечеть, притулок для убогих та лікарню у Стамбулі.

Завдяки своєму розуму, добрій душі Роксолана здобула пошану турків. У Стамбулі є великий міський район, названий ім’ям Хасекі — це одне з імен Роксолани. Пишаємося своєю славною землячкою і ми, українці.