|
Остап і Андрій були синами Тараса Бульби, братами. Саме тому мали спільні риси. Передусім це стосується зовнішності. Обидва хлопці — «дужі молодці» з міцними, здоровими обличчями, вкритими «першим пухом волосся, якого ще не торкалася бритва».
«У них були тільки довгі чуби». Хлопці мають гарну зовнішність: Андрій «був дуже гарний із себе», Остап — «за всіх вродливіший».
Після приїзду на Січ «молоді козаки здобули собі добре ім’я серед козаків», «старому Тарасові любо було бачити, як обидва сини його були серед перших». Вони гарно стріляли, перепливали Дніпро, билися із захопленням. На цьому їхня схожість закінчується. Хлопці були дуже різними щодо багатьох важливих речей.
Ця відмінність виявилася ще під час навчання в бурсі. Остап «першого ще року втік», «чотири рази закопував свого букваря в землю». Андрій «учився... охочіше і без напруження». Остап «був суворий до інших спокус, крім війни та веселої гульні... ніколи майже про інше не думав». Щодо Андрія, то його думки були зайняті й іншим: його томила жадоба кохання, він був мрійником: «Потреба кохання спалахнула в ньому гостро, коли він перейшов за вісімнадцять років».
Різнилися хлопці і рисами характеру. Остап «був прямодушний з рівними», «добрий». Андрій «мав почуття трохи живіші і якось більш розвинені», «він був винахідливіший, ніж його брат, частіше був верховодою в досить небезпечних витівках»; «вмів викручуватися від кари». Остап «рідко верховодив іншими в зухвалих виходках», але «був завжди одним з перших, що підходили під прапор заповзятого бурсака». І що головне, Остап «ніколи, ні в якому разі не виказував своїх товаришів». Остапа вважали завжди одним із найкращих товаришів. Андрій зрадить почуттю товариства через кохання до жінки зі стану ворогів.
Зовсім різним, як виявилося, було у хлопців ставлення до товаришів, батька та вітчизни. Остап, який залишився вірним своєму обов’язку, в передсмертну мить згадує батька: «Батьку! Де ти? Чи чуєш ти?» Андрій говорить зовсім протилежне: «А що мені батько, товариші, вітчизна?... Вітчизна моя — ти! (До полячки)». Перед смертю Андрій щось шепоче. Але «не було це.ім’я вітчизни, чи матері, чи братів — це було ім’я прекрасної полячки».
Як так сталося, що в Тараса виросли настільки різні сини, мабуть, залишиться таємницею. І ще довго читачі сперечатимуться про ступінь провини Андрія, адже здається, що він загинув в ім’я великого кохання. Але зразком для наслідування, безперечно, буде Остап.
Похожие сочинения
| 
