Реальне і фантастичне в баладі Т. Шевченка «Тополя»

Уже в перше видання «Кобзаря» (1840) увійшла одна з найкращих його балад «Тополя». Вона побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Тут розповідається про глибокі переживання дівчини, розлученої з коха­ним. Милий її пішов та, мабуть, і загинув.

Без милого скрізь могила...

А серденько б’ється.

Мати ж дівчини наполягала на одруженні її зі старим багатим нелюбим чолові­ком. І дівчина звертається по допомогу до ворожки й дістає зілля, яке перетворює її на тополю.

Зілля дива наробило —

Тополею стала.

Все це, звичайно, фантастичне. Тут у баладі відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини в рослину. Фантастичними у баладі є також розмова дівчини з тополею, чудотворне зілля.

Але, крім фантастичного, ми можемо побачити у баладі й реальне. Молодий поет уже в ранній своїй творчості виявив високу художню майстерність. Напри­клад, тонке змалювання автором картин природи, що тісно пов язане з життям героїні. З великою художньою силою вдалося Шевченкові передати красу вірності, невмирущості справжнього кохання, світлі й благородні людські почуття. Досить правдиво, реалістично змальовує автор твору образ матері, яка хоче видати доньку заміж за нелюба. У баладі яскраво звучить протест проти одруження зі старим та багатим.

Ми, люди XXI століття, звичайно, не віримо у такі фантастичні перетворення, але, читаючи баладу великого Шевченка, знову й знову переконуємося, як зумів поет тонко й точно передати красу людських почуттів, не можемо не милуватися чудовою природою, зображеною у творі, не відчути її звукові образи, які ми відчува­ємо як живі, існуючі. Ніби жива постає перед нами струнка висока тополя, яка шепоче зеленим листям і розповідає про сумну свою долю, викликаючи глибоке співчуття.

Недарма балади Шевченка давно вже ввійшли в скарбницю народної поезїї. І в цьому — найбільше визнання їх автора.