|
Хамелеон — це яш;ірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього сере- довиш;а, змінює колір.
Звичайно, у маленькому містечку, де відбуваються події чеховського оповідання, мова не йде про зоологічні дослідження. І навіть не про плазуна мова, а про звичайнісінького собі собаку невідомого хазяїна, цуценя, ш;о опинилося в центрі подій на майдані і, захиш;аючи себе, вкусило за палець брутального, дуже гомінкого чоловіка.
Події відбуваються дуже швидко, на очах, мовби на театральній сцені.
Ось іде поліцейський наглядач Очумєлов. Він чудово розпочав робочий день, конфіскувавши у когось аґрус, і до юрби на майдані підійшов не стільки ладу дати, скільки показати себе хазяїном будь-якої ситуації та, може, ш;е чимось поживитись.
— Бродяга! Знинщти! — галасував він на весь майдан, дізнавшись, ш;о собака нічийний. І радить потерпілому:
— Ти цього так не даруй!
Йому навіть спекотно стає від власного обурення та енергійного втручання в справу.
Але хтось висловлює припуш;ення, ш;о собака — генеральський. Погляди Очумєлова миттєво ж змінюються на протилежні, він обвинувачує в тому, ш;о сталося, потерпілого. Ніхто вже не шукає причини, з якої собака вкусив Хрю- кіна, йому просто не вірять, кажуть, ш;о сам цвяхом розковиряв палець.
Очумєлов аж кипить від старання загладити свою провину перед генеральським цуценям, його навіть пропасниця б’є з переляку:
— Одягни, брате Єлдирін, на мене шинель...
Та ось іде генеральський кухар і вносить ясність у справу:
— Собака не генеральський, у нас таких не тримають...
Навіть не дослухавши до кінця, Очумєлов з піною біля рота знову вчиняє галас: «Знинщти!» А почувши продовження: «Генералова брата» — міняє свій курс на 180°.
Тепер, коли поставлено всі крапки над «і», він вже точно не прогадає. Він відслужить за всі свої помилкові вислови. Він ладен вибачитись навіть перед самим цуценям: «Сердиться тваринка...»
З’являється навіть ласкаве звертання: «Цуцик такий». А верхом усього є перехід просто на собачу мову: «Р-р-р!» Здається, ще хвилина — і Очумєлов стане рачки або впаде навколішки перед цуценям, якого щиро ладен був знищити, до якого в душі своїй був цілком байдужий, якби не виблиск генеральського сяйва.
Правда, схожий на хамелеона? Тільки змінює не колір шкіри, а свою поведінку, свої погляди, своє ставлення до людей, а значить — ідо своїх службо
вих обов’язків. Отже, Чехов у своєму сатиричному оповіданні викриває не якусь конкретну людину, а висміює типове явище — пристосування, продажність чиновників, їхнє нехтування службовими обов’язками, хабарництво. Зміниться керівництво — вони пристосуються до іншого. Зміниться державний устрій — вони перефарбують гасла.
... Є в одному з видань Чехова ілюстрація до цього оповідання: великий флюгер у вигляді поліцейського і на всі напрямки — руки з вказуючим перстом. Куди вітер повіє...
Похожие сочинения
| 
