|
Богдан Лепкий — видатна постать в українській літературі. Він гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми рідного знедоленого народу, ніколи не був байдужим до його долі. Його серце переповнювала любов до історії рідного краю. Поетична спадш;ина поета надзвичайно багата. Поезії Лепкого прості, гарні, ліричні, забарвлені тугою та зажурою. І в цьому нічого дивного немає. Поет не міг не бачити тяжкого становиш;а галицького селянина, не відчувати національної і соціальної несправедливості. Його поезії нщрі, хвилюю- че-теплі. І скрізь на першому плані — покривджена людина. Поет переймається її болями, турботами, радош;ами.
Початок XX ст. У бій за волю вітчизни пішов легіон Українських січових стрільців, захиш;аючи українську державність. 1916 року Богдан Лепкий видає збірку віршів, присвячених тим, ш;о полягли, тим, хто віддав життя за волю України. У вірші «Набік життя, журбо дрібна!» розповідається про безстрашних, відданих ідеям людей. Вони так само, як і ліричний герой, переповнені бажанням прокласти собі шлях до нового життя.
Нове життя змальовується в образі ясної зорі, ш;о наповнена «побідним дзвоном». Темний бір — це алегоричний образ теперішнього життя. Воно прогнило, небезпечне, але з ним борються герої:
Гримить топір, валиться бір,
Тріш;ать гнилі колоди.
То там, то тут на шлях падуть Останні перешкоди.
Бір ніяк не хоче змиритися. Він стогне, «як дикий звір», шле на борців бурю і грім. Ліричний герой впевнений, ш;о не можна спинятися, потрібно подолати останні перешкоди. Він впевнений, ш;о його однодумці відкинуть дрібну журбу життя і «марні тривоги»:
Ти, громе, бий! Ти, буре, вий!
Не знаю я тривоги.
Крізь горя бір у щастя зір Прорубую дорогу.
Цей вірш — своєрідний гімн січовим стрільцям, тим, хто боровся за визволення України, кому не байдужа доля рідної землі. У цьому вірші — наше життя, наша історія від найдавніших часів до середини XX ст.
Похожие сочинения
| 
