|
Іноді здається, що дорослі — дуже нерозумні люди. Уявіть собі: цілком самостійні та незалежні, мають змогу жити як заманеться, а чинять нелогічно. Вигадують самі для себе якісь перешкоди, заборони, закони та живуть, дотримуючись них, мовби весь час на ланцюгу, у якомусь прокрустовому ліжку.
Коли стільки забороняють, втрачаєш задоволення від самого життя. Коли стільки разів казати «Ні», то настає мить, що твого дозволу й питати не будуть. Але й найжахливіше, коли замість живої людини, підлітка, бачать якусь схему, модель, що повинна і т. ін. Або зовсім не помічають, на питання твої відповідають хіба тільки: «Відчепись!» І все вимірюють на метри, кілограми, долари, центи...
З одного боку, такі дорослі заслуговують звичайної помсти — такого ж жорстокого ставлення до них навіть у грі, а з іншого, — якщо серед них трапляються винятки, то в них вчепишся зубами, і не дай же Бог їм хоч на мить відхилитись від ідеалу.
Вілл і Сем, навіть з їхньою підступною метою — придбати гроші через викуп хлопця, все ж таки люди непогані. Вміють жити в печері, куховарити на вогнищі, чудово вигадувати. їхній лист з підписом: «Два злодії» — зробив би честь будь-якому детективному роману. Грати з ними цікаво. Мабуть, вони ще пам’ятають, як самі були дітьми. А може, й діти не всі вміють гратися?
А скільки вони знають і як терпляче відповідають на запитання! Вчителька з нашої школи поруч з ними — трієчниця та звичайна істеричка! Ніколи ще не було так цікаво! Якщо всі злодії такі, як Вілл із Семом, то навіщо ними дітей лякати? За запитаннями — жодної лайки, жодного стусана. Коли виганяли, правда, дали по шиї, так справедливо ж!
Ще чим вони мені подобаються, так це своїм ставленням до грошей. Вони таким чином, звичайно, не розбагатіють, але й від жадібності теж не помруть. Я не бажаю їм лиха, хіба що, граючи, пожартував трохи. Так це гра. Мені з ними добре було. Я б все життя так згоден провести. Ну, збрехали вони мені про срібну рушницю — так живі ж люди! Я простив їм, я ж розумію. Цікаво, а якщо б вони не сплатили цих грошей, чи взяв би мене батько назад?
Шкода, що вони так швидко втекли... Я б їх наздогнав, але там, на кордоні, паспорти, документи...
Чого ж ті дорослі вигадали стільки перешкод? Я розумію. Вілл із Семом від мене дещо втомились, але невже їм мене зовсім не шкода?
З ними так цікаво було.
Похожие сочинения
| 
