|
Вечір. Стомлена земля лягає спочивати, вкриваючись сутінками. Золоте сонце повільно опускає свої повіки в тихій воді Лебединого озера, яке здатне відображати в собі всю красу сонця в дзеркальній воді. Озеро ніби передражнює його. Засвітить воно яскраво — по гладенькій поверхні озера забігають іскорки; нахмуриться сонце — потемнішає озеро, попливуть по ньому сірі хмарки. Ось так живуть у дружбі сонце і Лебедине озеро...
А звідки ж така казкова назва? Ось яку легенду розповіла мені моя бабуся. Є у нашому Поліссі біля міста Шацька десять озер. Дев’ять називають чорними, бо знаходяться вони серед дрімучих заповідних лісів. А одне озеро — в долині. Там завжди повно сонця. Жила в тих краях дівчина, і була вона така гарна, хоч з лиця воду пий. Кохала вона одного хлопця. А зустрічались вони саме біля цього озера. Аж ось одного разу пішов хлопець у ліс на полювання і не повернувся. Плакала бідна дівчина день і ніч, ш;овечора ходила до того озера.
Якось дівчині здалося, ш;о з дна озера її кличе милий. Зайшла вона в озеро, і її поглинула вода. Цілу ніч шукали дівчину односельці, а на ранок прийшли до озера і побачили двох лебедів. Вони були такі гарні, ш;о люди впізнали в них хлопця і дівчину. З того часу називають те озеро Лебединим. А коли навесні прилітають сюди лебеді, то розцвітають білі лілії як символ їхнього кохання.
І тепер, коли на землю опустяться сутінки, а золоте сонце зануриться краєчком у тиху воду Лебединого озера, туди приходять закохані. І довго милуються тихою красою озера, золотим сонцем, яке стежкою розсипало по дзеркальній воді золоті монети аж до самого берега.
Похожие сочинения
| 
