«Вільшаний король» - Балада Й. В. Ґете

Балада «Вільщаний король» написана Гете у період перщого веймарського десятиліття. І хоч балада була для нього улюбленим жанром і раніще, в цей час міняється тематика балад. Якщо в період «Бурі й натиску» переважали моти­ви кохання, то в новому циклі Гете оспівує таємниче, неосяжне розумом. Поет розмірковує про таємниці природи, втілюючи роздуми в конкретні образи, спо­ріднені з народними легендами. Саме до таких балад належить і «Вільщаний король». Ця балада поліфонічна, оскільки в ній поряд із розважливим голосом автора звучить стривожений, а потім і відчайдущний голос дитини; заспокій­ливий голос батька і глибокий, }фочистий і трагічний голос лісового короля. Гете використав народний сюжет про вільщаного короля, який забирає дітей, що потрапили до лісу вночі. Але разом із тим поет створив власний твір. Про що він? Адже балада завжди має сюжет. Є він і тут. Крізь ліс верхи їдуть батько з сином. Син, наляканий лісом і темрявою, горнеться до батьківських грудей. Батько й сам нервується тим, що вони дещо спізнилися й змущені їхати тем­ним лісом, але на слова сина про те, що лісовий цар розмовляє з ним і манить до себе, він не зважає. Йому це здається казкою, і він пояснює синові страхи дитячою фантазією:

«Родимьій, лесной царь в глаза мне сверкнул:

Он в темной короне с густой бородой».

«О нет, то белеет туман над водой».

Балада закінчується трагічно — загибеллю малого сина. Та сюжет цей має алегоричний зміст. Хіба так вже рідко батько не чує сина, не зважає на його прохання й страхи? На жаль, якраз ця ситуація реальна. Отже, балада «Вільша­ний король» не просто переспів народної легенди. Це самостійний твір зі сво­єю ідеєю. Ця ідея полягає в тому, щоб читач замислився над своїми стосунками з рідними. Чи завжди ми чуємо одне одного? Чи завжди відчуваємо біль, страх близьких людей? Гете говорить про те, що треба поспішати, бо може бути й пізно.