|
У М. В. Ісаковського є вірш:
Враги сожгли родную хату,
Сгубили всю его семью.
Куда ж теперь идти солдату.
Кому нести печаль свою?
Дуже схожу на цю сімейну трагедію почув М. Шолохов у перший післявоєнний рік. Одного разу біля річкової переправи письменник зустрів чоловіка з хлопчиком. Вони закурили, розговорилися. І чоловік, прийнявши Шолохова за свого брата-шофера, розповів про тяжку долю. Ця зустріч схвилювала письменника, і він задумав написати оповідання. Але тільки через десять років задум був реалізований. Так 1956 року вийшло у світ оповідання «Доля людини». Воно одразу привернуло увагу читачів. Та інакше й не могло бути. Війна була ще жива в пам’яті людей, долі яких були покалічені, надломлені. А їх десятки мільйонів.
«Доля людини». Уже самою назвою письменник концентрує основну думку твору, з перших сторінок ми дізнаємося, що це оповідання про долю рядової, звичайної російської людини Андрія Соколова, про його життя, сповнене втрат і тяжких випробувань. Російська людина пройшла через усі страхіття війни і залишилася Людиною, а на це далеко не кожен здатний!
Автор змальовує нам Андрія Соколова як людину надзвичайно привабливу. Уже на початку оповідання Шолохов дає зрозуміти, що це добра і сильна, проста і відкрита, скромна і ніжна людина. Цей високий «сутулуватий чоловік», одягнений у ватник, пропалений в декількох місцях, взутий у грубі черевики, одразу привертав увагу до себе.
Шолохов не наділяє свого героя ні винятковою біографією, ні рисами видатної особистості. Андрій Соколов розповідає про себе: «Спочатку життя моє було звичайним... У Громадянську війну був у Червоній Армії. У голодний двадцять другий рік поїхав на Кубань працювати на куркулів, тому і залишився живим. А батько з матір’ю і сестричка померли від голоду». Надалі у Андрія теж усе було, як у всіх. Працював, працював, працював... Потім одружився і працював ще більше. Але доля віддячила Андрієві (ІІоколову за його доброту, людяність, працьовитість: прекрасна дружина-друг, чудові доньки, талановитий син, у хаті достаток.
Проте недовго довелося Андрієві грітися біля домашнього вогнища, створеного ним з такою любов’ю. Війна зруйнувала щастя. Вона охопила країну, як стихійне лихо, стала суворим випробуванням. Андрій Соколов пішов на фронт. Тут, яків мирному житті, він виявив себе з кращого боку. Характерною рисою Андрія Соколова є прагнення робити людям добро. У будь-яку хвилину він готовий ризикнути своїм життям заради порятунку товаришів. Ось, наприклад, його розповідь про один фронтовий випадок: гаубична батарея залишила
ся без снарядів, навколо гримів бій, проскочити зі снарядами було неможливо. Та Андрій розмірковує: «Там товариші мої, може, гинуть, а я тут чухатися буду?» І він проїхав. Він мчав на величезній швидкості, хоча розумів, ш;о «не картоплю везе». Соколов не встиг проскочити крізь вогонь, але для нас важливою є його готовність будь-якою ціною допомогти товаришам.
І ціна, дійсно, виявилася непомірно високою — фашистський полон. Однак і тут, в обставинах, ш;о вимагають мобілізації усіх духовних сил, коли, здавалося б, неможливо було зберегти людську гідність, коли, здавалося б, неможливі інші вияви, крім інстинкту самозбереження, з надзвичайною силою виявилися духовна міць, благородство, краса і воля російського воїна Андрія Соколова. Підтвердженням сказаного є епізод, де він морально перемагає фашиста Мюллера. Андрій Соколов знає, ш;о його ведуть на розстріл, і йому важко розставатися з життям, але він поводив себе так, ш;о викликав повагу навіть такого запеклого фашиста, як Мюллер.
Перебуваючи в полоні, Андрій Соколов постійно думає про втечу, але це не тільки прагнення знайти особисту свободу. Його думки спрямовані на те, ш;об допомогти своїм. І задумане вдалося! Він не тільки сам зміг вирватися на свободу, а й прихопив із собою німецького майора з дуже важливими документами.
Після втечі з полону, цілуючи рідну землю і задихаючись від радості, Андрій Соколов ш;е не знав, ш;о війна завдала йому нового удару: у Воронежі від фашистської бомби загинула його сім’я.
У Шолохова є замальовка, ш;о має символічне значення: на війні дерева, як і люди, мають кожне свою долю. Ось галявина. Смерть хазяйнує на ній. Сосна падає від снаряда, ніби скошена. По-своєму переносить найстрашніший вогонь дуб: «Рвана зяюча пробоїна висушила півдерева, але друга половина... весною ожила і вкрилася свіжим листям». Доля дуба — це доля Андрія Соколова. Війна спотворила його життя, але не зламала. Він не втратив любові до людей, знайшов у собі сили повернутися до життя.
З’явилася у Андрія Соколова радість. Потяглося його серце до покинутого хлопчини. «Такий собі маленький обірванець: обличчя все в кавуновому соку... нечесаний, а очі, як зірочки вночі після дощу», — розповідає Соколов, і в самому тоні його оповіді ми відчуваємо, який він небайдужий до людської долі. І ось Андрій Соколов уже готовий усиновити цього безпритульного хлопчину.
Життя знову має сенс. З’явилися зворушливі турботи про те, ш;об одягти і нагодувати малого хлопчика. Тепер Андрій Соколов знає, кому віддати свою ласку і ніжність: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на вихорах понюхаєш, і серце відходить, стає легше, адже воно в мене закам’яніло від горя».
Твори М. Шолохова звичайно побудовані за контрастом. С він і тут: тихе сімейне ш;астя, корисна праця — і війна; людяність, доброта — і знуш;ання фашистських катів; вірність Батьківш;ині — і зрада. В цілому ж — це протистояння двох сил (життя, природи, любові) і руйнування всіх основ цивілізації, гуманізму. Світло і темрява. Такий контраст двадцятого століття.
Андрій Соколов уособлює прагнення добра і справедливості.
Похожие сочинения
| 
