|
Перед нами балада, тобто розповідь про героїчні події, високі вчинки, незвичайних людей. Ми поринаємо у старовинні лицарські часи, стоїмо поруч з королівським троном, роздивляємося чарівних дам на балконі й чекаємо на видовиш;е. Звичайно, зараз нікого не здивуєш появою диких звірів на арені...
Та, я думаю, ш;о Шиллер звернувся до цього епізоду зовсім не випадково. Навряд чи він ставив собі за мету створення гострого сюжету, пов’язаного з приборканням звірів якимось героєм. Я гадаю, ш;о він мав на увазі ш;ось інше. Мабуть, німецького поета-романтика зацікавило те, ш;о не підкорюється часу, не потребує певної адреси, — так звані «вічні» проблеми. Одна з таких проблем — співвідношення між власним життям з усіма його принадами та суворим обов’язком, між буквою наказу й фанатизмом ш;одо його виконання та здоровим глуздом.
Звичайно, лицареві у баладі навіть не спаде на думку можливість іншого вчинку, іншої відповіді на прохання-наказ королеви:
Рьіцарь, пьітать я сердца люблю,
Если сильна так любовь у вас.
Как вьі твердите мне каждьій час.
То поднимите перчатку мою!
Певно, читач не має сумніву, ш;о лицар сміливо вийде на арену і принесе своїй дамі підняту ним рукавичку. Бо як можна лицареві злякатися, відступити, навіть просто подумати, ш;о жодна рукавичка в світі не варта можливої смерті від левових та тигрячих зубів. Ніяк не можна відмовитись, бо на карту поставлене найвиш;е — лицарська честь, добре ім’я.
Але чи варта високого почуття ця шляхетна дама, ш;о дозволяє собі гратися життям людини заради примхи, заради похваляння перед іншими? Невже вона не розуміє, ш;о лицар іде на страшенне випробування не заради її прекрасних очей, а заради кодексу честі? Людським життям може ризикувати тільки власник цього життя, задля тих цінностей, ш;о він сам вважає гідними.
Кохання до дами серця, якш;о воно й справді було, зблідло, випарувалось. Мабуть, ш;езла й повага, бо герой порушує правила лицарської поведінки з особою жіночої статі взагалі:
Досадой жестокой пьілая в огне,
Перчатку в лицо он ей кинул:
«Благодарности вашей не надобно мне!» —
И гордую тотчас покинул.
Зважте, ні гніву, ні обурення, а саме «досади» — якогось не дуже сильного почуття, просто реакції на те, ш;о заважає йти своїм шляхом. Так, лицареві не треба доводити у дрібницях, ш;о він лицар. Він заслуговує на довіру. Людиною не можна вихвалятися, грати — нею треба дорожити, цінувати її життя, її кохання.
Розум, гідність і честь людини випробовуються не тільки її власним вибором, а ш;е й тим, перед яким вибором вона поставить іншу людину, чи будуть це правила чесної гри з чесними ставками.
Може, саме ця ідея притягувала до цієї балади Шиллера таких поетів як Жуковський, Лєрмонтов, ш;о переклали «Рукавичку» російською мовою.
Похожие сочинения
| 
