|
Звичайно, цей пам’ятник треба поставити в моєму рідному місті. У Центральному парку, де завжди багато дітей і дорослих. Тільки не на головній, галасливій алеї, не серед кіосків та атракціонів, а в затишному куточку, де можна просто відпочити з книжкою, де ніщо не заважає думати. Не треба високого постаменту, пишних клумб навколо, гучної музики.
Я поставила би цей пам’ятник на невеличкому круглому майданчику, щоб він одразу повністю відкривався. Так, щоб можна було його обійти, роздивляючись з усіх боків. Нехай постаментом йому буде невисока плита мармуру, що лежить просто на землі. Звичайного сірого кольору, навіть не блискуча, не шліфована.
У центрі — постать хлопчика, збільшена десь у півтора раза. Статую треба вкрити спеціальними фарбами, щоб не втрачали кольору у будь-яку негоду. У хлопця золоте волосся, блакитні очі. Шию пов’язано довгим шарфом. Він дивиться на тебе довірливо, як усі діти, і водночас серйозно. На руках він тримає баранця — обережно, ласкаво, але так, щоб той не міг дотягнутися до троянди, що росте поруч. Пам’ятаєте, баранцю забули намалювати ремінець до нашийника? Поруч, щасливо і сумно посміхаючись, сидить Лис. Він схожий і на звичайного Лиса, і на людину виразом очей, замисленим поглядом.
Не треба лякатися, що нам — дітям не подобається, коли хтось на пам’ятнику занадто серйозний чи сумує. Нехай діти вчаться не бути байдужими до чужого лиха, нехай вчаться товаришувати як слід, знати, що «відповідаємо за тих, кого приручили».
Дещо далі сидить на землі стомлений льотчик, притулившись до крила свого літака. Сам літак просто ескізно накреслено на невеличкій гранітній стелі. Льотчик пильно вдивляється в обличчя хлопця, намагаючись пізнати в цій дитині самого себе, а може, навпаки — пізнати в собі риси цієї відвертої й довірливої дитячої душі.
Нехай усі дорослі, що приходять сюди самі чи зі своїми дітьми, теж над цим подумають, теж зазирнуть у своє дитинство.
І нехай над пам’ятником буде чисте небо. Вдень — з ясним сонечком. Вночі — з зірками, серед яких планета Маленького Принца, що з’явився на землі з волі французького льотчика і письменника Антуана де Сент-Екзюпері, людини високої вдачі та незвичайної долі.
Може, комусь із тих зірок срібними дзвіночками озветься чудовий сміх героя?
Це ж так добре, що письменник привів Маленького Принца на нашу Планету людей.
Похожие сочинения
| 
