|
Харкове рідний мій! Що про тебе розповісти?! Чи про твою історію, чи про культуру, чи про те, ш;о колись у школах писали: «Харків — великий індустріальний центр»? А після цього запитати словами П. Тичини: «Харків, Харків, де твоє обличчя?» В. Сосюра писав, ш;о «на кожному кроці обличчя робітниче твоє відчував». Втратив ти, Харкове, робітниче обличчя, бо стоять заводи, фабрики, над верстатами не видно іскор криць, не чути електрики співу, мовчать авіаційні турбінні гіганти. А робітничі руки...
Усе менше і менше відвідують люди твої театри, музеї, кінотеатри. Тому і тут можна пригадати тичинині слова. За тобою ш;е студентство та наука. Але й тут зміни не на краш;е, хоч багато уже зроблено в напрямі прогресу!
Це сумна нота. І все ж я люблю тебе, Харкове, бо ти моя земля, де я народилась, виросла, де продовжую навчання і живу. Я люблю твої вулиці, парки, сквери, нові і старі будівлі, привокзальну площу. Університетську гірку, Покровський і Успенський собори. Державну наукову бібліотеку ім. В. Г. Короленка, площу Поезії...
Я милуюсь твоїми пам’ятниками. Театральна плошд — пам’ятник М. В. Гоголю. Сяєш ти бронзою, письменнику. Тут же, поруч, в кінці скверу, пам’ятник О. С. Пушкіну, бронзовий бюст поета, увінчаний лавровою гірляндою.
Але найулюбленіше моє місце в Харкові — парк ім. Т. Г. Шевченка. Він захоплює мене красою каштанових, дубових, кленових тінистих алей, численними квітниками, березовими гайками. А старий, кряжистий дуб поруч з пам’ятником великому Кобзарю... Люблю це місце! Чому? Переді мною монументальна багатофігурна композиція. Переді мною ніби історія мого народу і мистецьке життя Харкова. Вд ивись — і побачиш безперервне зростання народної боротьби з пригноблювачами — від бунтарів до учасників Першої російської Жовтневої революції. Є в скульптурах і уособлення вільної праці та молодості нашої країни.
Вдивись — і побачиш майстрів української сцени — акторів харківського театру «Березіль», згодом народних артистів СРСР: Н. М. Ужвій, Є. О. Мар’яненка, А. М. Бучму та інших. «Це були першокласні художники! — згадував пізніше скульптор пам’ятника М. Г. Манізер. — Усе життя я їм буду вдячний».
А я буду вдячна тобі, Харкове, ш;о маєш таке місце, де можна подумати, стати чистішим і сильним.
Так ш;о, Павле Григоровичу Тичино, має своє обличчя Харків і разом з іншими містами вливається в одну єдину Україну.
Похожие сочинения
| 
