|
Такого смутку та журби від прочитаного я не відчував уже давно. Біль та печаль пронизують оповідання Євгена Гуцала «Хто ти?» А дійсно, Людино, хто ти? Може, ти та необачна мати, яка, народивши доньку, відцуралася від рідної кровиночки заради свого химерного ш;астя? Все життя жінка старалась впіймати пташку ш;астя, особистого, лише для себе, не думаючи про інших. Тому й виросла найстарша дочка в дитячому притулку, обділена материнською ласкою, сердечністю, чулістю. Не мали ш;асливого дитинства і двоє інших діток. Хоч і жили вони з матір’ю, та не про них вона думала, а про коханця Рафальського — пройдисвіта та негідника. «Світу за ним не бачила, все ладна була йому віддати.» Непотрібними йому стали ні Одарка, ні донечка. Тепер помирає Дарина Дмитрівна і серце крається, коли читаєш про це. Але ще більше шкода її маленьких діток, які дуже люблять свою маму і не відають, яке тяжке життя чекає їх.
Та через всі біди і безвихідь проступає милосердя — один із провідних мотивів творчості Євгена Гуцала.
Набідувавшись по притулках, дочка Одарки знайшла свою смертельно хвору матір, і образа завирувала, що мати не впізнала її. Але серце дівчини не скам’яніло, душа не зачерствіла. Хоч і підсвідомо, вона здогадалась, що ніколи не зможе кинути цих дітей, і в цю мить «десь далеко відступали всі кривди й образи, натомість душа сповнювалась світлом доброти».
Рішення Галі відмовитись від попереднього, усталеного життя, заради сестрички та братика, з якими щойно познайомилась, викликає захоплення й повагу.
І хочеться вірити, що, незважаючи на нелегке життя, старша сестра дасть діткам ту любов і ніжність, якої не мала сама, бо доброта і милосердя не розгубились на тернистих життєвих дорогах.
Похожие сочинения
| 
