|
Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, ш;об обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов’язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілюш;ої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє нщро й відверто, коли ш;е не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту дупгі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні «чому» та «як» і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, ш;о зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги «удава, ш;о проковтнув слона» — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкраш;ий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, «коли той був маленьким»...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, ш;о приходить на допомогу у скрутну хвилину, як цілюш;а вода дитинства, ш;о очиш;ає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, ш;о можуть дзвінко сміятися.
І не розумний, досвідчений (дорослий!) пілот повчає малюка. Ні, це Маленький принц вчить розуміти і цінувати справжнє диво спілкування. Ні марево величності Короля, ні гучні промови Честолюбця, ні удавана зайнятість жадібного Бізнесмена, ні прагнення Пияка зануритися у себе, втекти від реального життя, ні псев- доученість і показна паперова праця Географа не вводять його в оману. За іучними правильними словами він бачить їхню пустоту: «Дивні люди ці дорослі!»
Тільки Ліхтарник, ш;о безкорисливо, навіть у збиток собі, виконує свій обов’язок, приваблює його: він єдиний, хто вміє світити іншим, єдиний, з ким би хотілося потоваришувати.
Треба дійсно мандрувати, пройти випробування, ш;об зрозуміти тих, хто був із тобою поруч, ш;об почути на відстані сльози у словах Троянди і навчитися сумувати за нею, навіть точно знаючи, ш;о вона не єдина красуня-квітка на світі.
Не можна набути досвіду, придбати знання, не заплативши за це собою, не віддавши частку себе. Не можна пізнати радість зустрічі, не відчувши біль розлуки.
Друзів обирають не очима, не розумом, а серцем, нічого й нікому не пояснюючи у своїй любові. Краш;е мати і втратити, ніж усе життя зберігати себе від втрат, ні до кого не пригортаючись серцем.
Цієї вічної мудрості і навчив Маленького принца Лис. Саме завдяки йому він відчув, ш;о його Троянда — єдина у світі та найдорожча за усіх, ш;о вона чекає на нього там, на маленькій рідній планеті — острівку серед безкрайого Всесвіту.
«Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш», — звучать заповітні слова Лиса, визнаючи сенс цієї казки-притчі.
«Ми завжди у відповіді за тих, кого приручили», — це теж важливі слова на сторінках цієї книги, ш;о вчить нас свято виконувати на Землі найважливіший обов’язок, вчить добра й порядності. Перед рідними та друзями. Перед учнями та учителями. Перед усіма мешканцями планети Земля. Перед самим собою, маленьким і дорослим.
Я знаю, ш;о неш;одавно знайдено уламки літака, на якому піднявся у свій останній виліт під час Другої світової війни Антуан де Сент-Екзюпері, відважний пілот і добрий товариш, письменник і журналіст, мрійник і фантазер, людина, з якою я б дуже хотіла зустрітися. Тому так хочеться думати, ш;о він летить у Всесвіті, щоб завітати у гості до Маленького принца. А може, просто перетворився на зірку і світло від неї ще довго світитиме людям, зігріватиме серця.
Похожие сочинения
| 
