|
Господь велів від землі кормитись...
Народна творчість
Хліб І Україна. Ці два поняття невід’ємні. З давніх-давен саме хліб уособлював Україну. Ми не завойовники, не кочівники, ми — хлібороби. Кожен свій день ми розпочинаємо та завершуємо хлібом.
Та чи завжди було саме так? Чи завжди наш хліб залишався нашим? Тридцяті роки... Роки голодомору... Роки безнадії... І найстрашніше не те, що відібрали життя. Найстрашніше те, що відібрали нашу святиню, виплекану впродовж багатьох віків, — хліб наш відібрали! Нам навіть подякували: «Украйна — житница всей
Бвропьі». Знали б вони тільки, чого конггувало нам це «почесне» звання. А потім було забуття... Війна була... З хати виносились останні крихти, а поля золотої пшениці горіли синім полум’ям. Так знунщлись із святині українського народу.
Зараз наша країна переживає скрутні часи. Але хліб все ж таки залишається нашою найдорогоціннішою святинею. Хліб — наша віра. Хліб — наш Бог. Згадаймо, з яким хвилюванням ми цінуємо хліб, яким нас зустрічають, проводжають, який приносять нам на вечерю, яким благословляють нас на весіллі.
Поруч із хлібом завжди жінка. Це вона не спить уночі, пече запашні палянички.
...Вона підіймає рушничок — тісто вже підійшло. Що ж, час приступати до чарівної справи — пора пекти хліб. Обережно підіймається рука і охреш;ує майбутній хліб. Хоча, чому «майбутній»? Адже хліб починається вже з зернини, кинутої у землю. Так протягом багатьох століть розпочинається ранок у звичайних українських хатах.
І хай Господь благословить...
Похожие сочинения
| 
