Трагедія кохання Ромео і Джульетти

Сюжет драми В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» побудовано на старовинній легенді XIV ст., події якої відбуваються у Вероні у часи герцога де Ла Скала. Добре знаючи звичаї і побут Італії того часу, автор перетворює епос на драму.

У середньовічній Італії мешканці любили добре попоїсти, влаштовували домашні свята з маскарадами, музикою, танцями. Жінки в родині робили все, але були абсолютно безправними. Чоловіки в побуті мали більше свободи, ніж жінки. Вони жили привільно: танці, полювання, флірт. Старший в роду керує усіма. Свята справа для чоловіків — захист батьківнщни і честі роду, а для цього необхідно володіти мечем і шпагою.

Життям Верони правив князь, який був законодавцем і вершителем людської долі. В місті панувала тиша. Порядок підтримувала і церква. Законники- ченці намагались упокорювати життя міїцан, їх поважали, їх боялись і шанували.

У родинах Капулетті і Монтеккі, ш;о ворогували між собою, ще шанували родові традиції і звичаї. Нормами поведінки вважались ненависть до ворога роду, бажання йому смерті, помста — кров за кров, смерть за смерть.

Старійшини родин уже і не згадають, через ш;о ворогують, але молодь (Ти- бальт, Бенволіо, Меркуціо) підтримує ворожнечу. Вона дає молодим можливість вправлятись у фехтуванні. Місто розділено на дві групи — прибічників Монтеккі та Капулетті, котрі тиняються вулицями та шукають нагоду пролити кров.

У сім’ї Капулетті росте донька, Джульєтта, їй лише тринадцять, вона слухняна, весела, любить батьків. Вона кориться традиції і погоджується на одруження з нелюбим Парісом, коли про це просить батько. Але покірність її має межі. Така вона до того часу, доки не зустріла Ромео, доки в її душі не прокинулося світле почуття, яке неминуче встало в суперечність зі звичаями її оточення, волею близьких та рідних.

Спочатку були навіть сумніви. Закохана Джульєтта розчарувалась, коли упізнала ім’я Ромео. Але вже під час першої зустрічі з Ромео красуня відповідає йому:

Лишь зто имя мне желает зла.

Тьі б бьіл собой, не будучи Монтекки.

Ромео, дізнавшись ім’я своєї коханої, подібної до білої голубки у зграї воронів, відчуває грізні ознаки. Але кохання для нього сильніше за смерть.

Здавалось, увесь світ протестує проти закоханих: у двобої з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, Ромео завдає поразки гаданому родичу. За це його вигнано з міста під загрозою смертної кари. Але брат Лоренцо відгукнувся на прохання молодих: святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірша за смерть. Джульєтта, ш;об з’єднатися з Ромео, випиває сонне зілля, ясно розуміючи, ш;о це небезпечно. Найсильніший стимул внутрішнього життя дівчини — відданість коханому, віра в чистоту помислу Ромео. Щастя для неї — у з’єднанні з дорогою серцю людиною.

Дізнавшись про смерть Джульєтти, Ромео поспішає назустріч загибелі, робить усе, ш;об піти з життя. І ось фінал прекрасного кохання. Ромео п’є отруту. А Джульєтта через три години свого сну приходить до пам’яті, але розуміє, ш;о сталося непоправне, і, вихопивши кинджал з ножен Ромео, заколює себе.

Батьки тільки тепер дізнаються про кохання своїх дітей. Зустрічаються старійшини родин. Настає примирення. Ціною життя юних наш;адків сплачено за цей мир. Над тілами загиблих з’єднуються руки Капулетті і Монтеккі.

Плата за непримиренність, засновану на безглуздих казках стародавніх звичаїв, — смерть п’ятьох молодих, сильних, з гарячою кров’ю людей. їх загибель стверджує нові істини: людські почуття святіші і значніші за вікові забобони.

Але над усім, ш;о сталося, над усіма скорботами та втратами простягається всеохоплююче почуття, в якому змішано захоплення силою та чистотою кохання та смуток через його трагічний кінець.

А до нас дійшли заключні рядки трагедії:

Нет повести печальнеє на свете,

Чем повесть о Ромео и Джульетте.