|
Більше працював, ніж жив.
Б. Грінченко
Мабуть, ЦІ слова найкраш;е розкривають складність учительської професії, яку з власного досвіду знав Борис Грінченко, бо віддав їй понад десять років життя.
Турбуючись про освіту народу, не відриваючи її розвитку від розв’язання соціальних проблем трудяш;их, Грінченко порушував питання злиденного матеріального становиш;а учителів земських шкіл, висував вимогу навчання рідною мовою. Є у його доробку й роздуми про особистість народного вчителя та його взаємини з учнями.
Автобіографічні мотиви простежуються в образі безневинного сільського вчителя Василя Дмитровича з оповідання «Непокірний». Письменник створює відворотні портрети тупих, обмежених багатіїв, у лабети яких потрапив учитель. Виявлено було «пропаганду» й звільнено зі школи з багатьох причин: тому, ш;о він не приятелює зі «статечними» господарями, а прихиляється до бідноти та розмовляє «по-мужичому»; тому, ш;о ночами читає книжки (не інакше, як заборонені, раз ночами) та грає у м’яча з дітьми, ш;е й підгодовує їх на свій кошт; тому, ш;о, маючи «кумедні домагання» ш;одо упорядкування примщення школи, «у клявзи пускається» — пише скарги до земської управи. Зрозуміло, ш;о проти подібних звинувачень чесний та нщрий просвітник виявився безсилим: хоч як мужньо він боровся, «але ж похитнути незламність духу сільських трударів не міг».
Майстерно показав письменник й «члена учіліїщюго совєта» Куценка в оповіданні «Екзамен». Прибувши на екзамен у сільську школу, ця «значна особа», котра була волосним писарем, а тепер пішла «угору», стала власником крамниці в повітовому місті, наганяє страху і на вчителя, ш;о потерпав від «компетентної» перевірки, і, звичайно, на дітей, ш;о «сиділи білі, як крейда». Вдало увиразнює цей переполох образ одного з найменших учнів, який сховався у куток ш;е до приїзду Куценка, а коли той почав гримати на вчителя, затрусився від плачу. Дитина перелякалася, слухаючи окрики, ш;о вчитель «нічего не дєлал», ш;о діти «нщтать не умєють». Що ж стосується рівня «інтелекту» самого перевіряючого, то дізнаємося про нього у процесі саморозкриття персонажа: «А арихме- тику, особливо арихметику, щоб знали. Потому, арихметика, — то велика наука!» — і показуючи великість «арихметики» яко науки, пан підняв угору проти неба пальця і штрикнув їм у повітря».
Відірвану від народних джерел, і зокрема від рідної мови, систему освіти Б. Грінченко викрив у оповіданні «Дзвоник». Юна героїня Наталя, яку «добрі люди» з села помістили в міський сирітський дім, втрачає власну живу душу і перетворюється на автомат — настільки було вбито в ній волю та здатність мислити. Спрацювала тут система нівеляції природних, здорових начал у дитині. Символом повсякчасного нагадування про непотрібність усіх поетичних рис, дарованих людині від народження, став ... дзвоник. По шістнадцять разів дзвенить він протягом дня, і Наталі вже здавалося, що «вона й не живе. Вона слухається — дзвоника», який забирає у неї волю.
Тема природного, нічим не скутого розвитку особистості належить до тих, якими постійно цікавився Б. Грінченко. Майстерно розкриває письменник беззахисність та вразливість людської душі в оповіданні «Каторжна». Цей актуальний для всіх часів мотив звучить і в оповіданні «Украла», де мудрий учитель Василь Дмитрович зробив усе так, щоб у голодної дівчини Олександри, яку впіймали на крадіжці їжі, не травмувалася душа, щоб не виросла з неї ще одна «каторжна».
Доля вчителя невіддільна від школи, від характерів та вчинків його учнів. Частіше тільки через роки помітні наслідки роботи вчителя.
Цю ідею письменник підносить у поетичному творі «Хлібороб»:
Скільки поту свого я пролив.
Скільки сили я там положив!
Та дарма! Бо поорана нива Пам давала багатії жнива:
Я не дурно невтомно робив...
Справді, «багатії жнива» у видатних трударів на ниві рідної освіти! Здійснилася натхненна і пристрасна віра Б. Грінченка: «Мої діти зберуть урожай...»
Похожие сочинения
| 
