|
Мені навіть важко уявити собі цю велику абстрактну відстань часу — 25 століть. Це — до Есхіла, а скільки ще від нього до тих давніх греків, що складали міфи про небо і землю, що оспівували героїв, даючи їм такі горді визначення: «герої», «титани», чаруючи через століття їхніми славетними подвигами?
Я нібито бачу старовинний театр просто неба, півколо грубих лав, акторів на котурнах (бо ж говорять про високі матерії, сьогодні дають трагедіїо), чую урочистий речитатив хору. А ще — його засмучене, викривлене стражданням обличчя. Це Про- метей. Прикутий до скелі. (Інші частини твору Есхіла втрачено, а цю — найщкаві- шу, найголовніїпу, мабуть, частіше грали, і тому навіть тисячоліття зберегли).
Дійсно, у «Прометеї закутому» Есхіл зобразив найважче: відповідальність героя за свій вчинок, розплату, покарання. Подумайте: ми не бачимо ні подяки, ні винагороди. Люди, заради яких Прометей зробив свій подвиг, десь там, «за кадром». Хто знає, може, вони й не згадують про нього! Є собі вогонь — та й годі. Учорашнім жалюгідним створінням ще багато треба пройти, щоб навчитися вдячності.
А що є? Страждання. Пасивна зрада друга. Гефест співчуває титанові, але, виконуючи наказ Зевса, приносить міцні ланцюги. Сльози та вмовляння сес- тер-океанід. Горе матері. Навіть батько, чоловік, теж радить підкоритися верховному богові. Можливо, сумніви. Хоч він і титан, а все ж таки відчуває біль від цього орла, зазнає ганьби від прилюдних страждань, спливає кров’ю. І хор, його головний співбесідник у трагедії, теж каже:
Нет, помогая смертньш чересчур,
Себя в таком не оставляй несчастье.
Мабуть, він вже зважив і міру своїх страждань, і можливість знову стати могутнім, як боги. Навіть безсмертя зараз — я впевнена — не приносить йому задоволення, а здається безмірно довгим, безкінечним шляхом муки...
Але з’являється можливість, так би мовити, почесного відступу: вже не каятися за зроблене, не просити помилування — треба лише обміняти на волю свої знання про майбутнє Зевса. Здавалося б, життя варте цього обміну. Але це для звичайної людини — не для гордого Прометея:
Муки терпеть
Брагу от врагов — не позорно ничуть.
Так пусть двухлезвийньїе кудри огня Терзать меня кинутся, пусть от громов Сотрясется под натиском бурньїх ветров Весь небесньїй зфир и до самьіх корней Колеблет глубиньї земли ураган.
И пусть он смешает волньї морей И звезд небесних пуги в сплошном Движенье и шуме, и тело моє Пусть бросит на черного тартара дно;
Но в водовороте железной судьбьі Меня умертвить он не может.
Не може Зевс ні залякати, ні зламати Прометея. Бо той, навіть закутий у ланцюги, — вільний. Бо він духом своїм не раб.
Не знаю, не знайшла ні у давньогрецькому міфі, ні у Есхіла людської подяки Прометеєві за все. Але ж ми, далекі наш;адки, всіма навичками та знаннями, ш;о приніс на землю Прометей, володіємо. Це ж саме його вогонь зігріває наше житло, його вогник незламності освітлює наші душі. Ім’я Прометея за його добродійство й жертовність стало символом краш;ого для людей.
А через кілька століть потому люди стануть світлішими душею і з шаною й розумінням вклоняться подвигу і стражданню за все людство іншому герою — Ісусу Христу.
Похожие сочинения
| 
