є вірші — квіти.
Вірші —дуби.
є іграшки вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є каторжани.
Крізь мури в ’язниць,
по тернах лихоліть — ідуть, ідуть по етапу століть...
Л. Костенко
Журба підіймається хвилею з глибини душі, злітає вище... вище... квилить чайкою, її стогін обривається на найвищій ноті... Аж ось під срібний спів соловейка розцвітає небаченої краси квітка, розливаючи навкруги дивний аромат. Ім’я цієї квітки — Радість. Незабаром кришталево чисте тьохкання солов’я накриває серпанком суму, від якого солодко щемить серце. Пісня соловейка розсипається низкою мерехтливих перлів і зачаровує все навколо. У цій пісні поєднались Журба і Радість, вони сплелись в єдине ціле, і роз’єднати їх неможливо..
Так само Радість і Журба злились у віршах Олександра Олеся — тонкого лірика, співця краси й сили кохання, поета надії і віри, чарівним словом якого на струнах серця видобувалися наймелодійніші звуки, виражалися найсвітліші людські почуття.
Вірші Олександра Олеся забарвлені глибоким ліризмом, він намагається передати сприйняття природи через гру звуків і барв. Для нього поезія і музика становлять єдину стихію:
Хтось ударив без жалю по серці моїм, —
І забилося серце в вогні золотім...
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні.
Поет вважає, що саме музика може найтонше передати стан душі, боротьбу й суперечку людських почуттів. Через те поезія Олеся, сповнена звукових ритмів, мелодій, тонів і легкості, стала невичерпним джерелом для композиторів. Понад вісімдесят відомих композиторів різних національностей поклали Олесеві рядки на музику. Чарами слова й музики торкаються найпотаємніших струн дупгі пісні на його слова: «Чари ночі», «Айстри», «Літньої ночі», «Ой чого ти, тополенько, не цвітеш...», «Любов».
Провідною ідеєю багатьох творів Олександра Олеся є гармонія людини і природи. Він надзвичайно яскраво змальовує природу: «захмарене небо» та «гори високі, срібло снігів», «зорі у воді» та «трави шовкові, сонячні дні». У багатьох своїх віршах поет зображує тварин та рослин, як людей. Разом з ним сміються і плачуть, радіють і сумують солов’ї, жайворонки, голуби, лебеді, орли.
А його троянди, айстри, проліски, нарциси, маки ніби відзначають «весільне свято квітів». Ці ніжні квіти мають, як і люди, почуття, вони тендітні та вразливі.
У вірші «Нарцис» Олесь наділяє квіти людськими почуттями: вони кохають і страждають, сумують і усміхаються:
Нарцис, закоханий в лілею.
Дививсь на неї, в’янув, млів І називав її своєю,
І ш;астю вірити не смів.
Поезії Олександра Олеся властиві тонке художнє сприйняття світу, загострена чутливість, всепоглинаюче поривання до краси і нщрий ліризм. Особливо це відчувається в його збірці «З журбою радість обнялась». Олесь — майстер півтонів, і тому у своїх віршах він не шукає яскравих і сильних виразів для свого почуття, він навіть не звіряється читачеві до кінця. Навпаки — він вдовольня- ється легкими натяками і обрисами:
Погляну у душу: там, в труні.
Лежить любов моя розбита...
Але було б помилкою вважати, ш;о Олександр Олесь обмежується сферою суб’єктивних поетичних настроїв. Він ставить своє слово на сторожі «німих рабів», бере на себе обов’язок будити «ситих жаб», вести «на гори» духовно сліпих і темних, підтримувати слабкодухих:
Кликав він проснутись, розгорнути крила.
Пролетіти небом в золоті краї...
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.
Волелюбний патріот Олесь усією душею вболіває за рідну Вкраїну, його серце в розпуці обливається кривавими слізьми. Він із полум’яним натхненням і пристрасною любов’ю пише про свою Батьківш;ину:
Для всіх ти мертва і смішна.
Для всіх ти бідна і неш;асна.
Моя Україно прекрасна.
Пісень і волі сторона.
У будь-якій боротьбі потрібна заклична пісня, про ш;о неодноразово твердив у своїх творах Олександр Олесь. Його вірші є справжніми революційними піснями, у них він докоряє землякам за рабську покору, короткозорість, обмеженість. Як Прометей, він веде за собою народ, закликає його до боротьби, викриваючи найстрашніші злочини, які є згубними для нації, — боягузство, слабкість, байдужість, вагання. Пісні Олеся виспівувалися своєчасно і були могутнім дзвоном, який пролунав у грозові дні революцій:
Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних!
Я хочу вам про рідний край казать...
Я хочу ними кидать і влучать В серця катів і зрадників гладких.
Але про що б не писав Олесь, — про кохання чи природу. Батьківщину чи народ, — у всіх його творах Журба і Радість утворюють єдине ціле. Олесь лишив після себе величезну спадщину, в якій журливий настрій переплівся з радісною вірою в шцсливе майбутнє. Палаючим метеоритом пронісся Олександр Олесь крізь небосхил української поезії і залишив по собі яскраві снопи іскор — неповторні поезії.
Похожие сочинения
|