ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Актуальність конфлікту твору Б. Шоу «Пігмаліон» - конфлікту між зовнішньою культурою і духовною сутністю людини

про творчість відомого англійського драматурга Бернарда Шоу говорили, що він — знавець людської психології — уміє майстерно розкрити на історично дале­кому, здавалось би, матеріалі життєво важливі проблеми еучаеного йому еуепіль- ства, суспільства, у якому він жив. Це етоеуєтьея й найпопулярнішої з його п’єе — «Пігмаліона», яка була створена в 1913 році, але конфлікт, зображений у ній, залишається актуальним і сьогодні.

П’єса «Пігмаліон» є зразком драми-дискусії, головний конфлікт якої полягає в тому, чи може людина втручатиея в долю іншої людини, навіть тоді, коли робить вона це з кращих міркувань. Чи має вона, ця людина, моральне право визначати для іншої норми й правила поведінки, абеолютно не дотримуючиеь їх еама? Чи правомірно це?

Конфлікт цей у п’єеі яекраво зображено автором в образах двох героїв — про- фееора фонетики Хіггінеа і вуличної квіткарки Елізи Дулітл. Тобто автор етворює конфлікт між творцем і його творінням, між зовнішньою культурою і духовною еутніетю людини.

Зовні реепектабельний, культурний, вихований, інтелігентний профееор-лінг- віет Хіггіне заключає парі з іншим джентльменом — полковником Пікерінгом, що за декілька міеяців він, завдяки його методиці, зуміє перетворити дівчину-квіткарку, яку вони щойно зуетріли, на даму з вищого еуепільета. Хоч із морального боку заключати парі на дівчину, як на якуеь річ, було й не зовеім приетойно, але екепе- римент профееора Хіггінеа — перетворення вуличної квіткарки на еправжню леді пройшов уепішно. Але й профееор Хіггіне, і полковник Пікерінг одразу не поду­мали, що їм доведеться змінювати не лише вимову дівчини, її зовнішніеть, а й переробити її як оеобиетіеть. Бо мова кожної людини — це не тільки її зовнішній прояв, це її загальна культура, показник її людеької гідноеті, врешті-решт, її душі. А оеь про душу Елізи, про те, що утворилаея зовеім нова, інша оеобиетіеть, вони й зовеім не подумали. І ця нова людина, нова оеобиетіеть, яка відчула евою влаену людеьку гідніеть, вимагає зовеім іншого етавлення до еебе. Якщо раніше Еліза

 

зовсім не звертала увагу на лайливі, брутальні слова (в її колишньому середовищі це було скоріше нормою поведінки, ніж винятком), то тепер вона не може їх вибачити навіть своєму вчителеві професору Хіггінсу. Навчивши Елізу гарних манер, він у той же час сам забуває елементарні правила поведінки, ображаючи її, нехтуючи її людською гідністю. Звичайно, Еліза обурюється проти цього. Але її думки щодо поведінки Хіггінса поділяють і мати професора, і його домоправителька міс Пірс. Еліза відчула себе по-справжньому вільною, гідною людиною. Набувши нових знань, гарних манер, призвичаївшись до загальної культури, Еліза разом із тим не втрачає доброти й людяності, працьовитості й безпосередності на відміну від світських дам. Отже, ми бачимо велику духовну перевагу простої дівчини над аристократичним суспільством, наскрізь пронизаним фальшю й лукавством. З’ясу­вавши, що ніяких почуттів професор Хіггінс до неї не має, а все ж хоче залишити І1 в себе вдома, Еліза, не вагаючись, покидає цей дім. Вона вже не може й не хоче залишатися іграшкою в чужих руках. Вона не річ, яку в натхненні створив професор Хіггінс, вона — людина. І роль служниці, яка полягає в тому, щоб підносити туфлі й розкладати папери Хіггінса, — теж не для неї. Натура сильна, вольова, рішуча, вона шукає іншого, де можна застосувати свої сили й знання. Але цього не хоче зрозуміти професор Хіггінс, коли заявляє, що не бачить ніякої проблеми в тому, яким же буде майбутнє життя Елізи. Насильно милою, звичайно, не будеш. Це зрозуміло. Але річ у тім, що Хіггінс все ж повинен нести моральну відповідаль­ність за створену ним особистість. І у всякому разі, вчинки його й дії повинні відповідати тим вимогам, які він сам висував Елізі, коли керував її навчанням і виховував її.

Ці важливі проблеми, поставлені автором у п’єсі, ще й на сьогодні не остаточ­но розв’язані і є актуальними. І наскільки б кращим, спокійнішим, змістовнішим було б наше життя, коли б у людині завжди поєднувалася зовнішня культура і духовна її сутність. Скількох би непорозумінь, конфліктів можна було б уникнути.

 



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Февраля 2018) | Обновлено | Просмотров: 517 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2021
Хостинг от uCoz