Богдан Хмельницький

ІЦомиті на Планеті спалахує і згасає іскорка чийогось життя. Кожній іскорці судилося горіти по-своєму. Одна майже не помітна, ш;о гріє своїм теплом родину і дру­зів, а інша розгоряетгься таким багаттям, ш;о тепла від неї вистачає цілому народові.

Таким теплом зігріло Україну життя Богдана Хмельницького, чия любов до рідної землі проявилася в прагненні бачити її вільною і в готовності віддати їй свій розум, талант полководця і політика, саме життя.

Та найцінніше, ш;о зробив Богдан для України, — це виборов, хоча і не на тривалий час, її державність, примусив інші країни рахуватися з нею.

Безмежною любов’ю обдарував свого славного сина-лицаря вдячний україн­ський народ. Вилилася ця любов в численних творах усної народної творчості, художній літературі.

Не перелічити всіх пісень і дум про Богдана, в яких його постать невід’­ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, ш;астя, справед­ливості. Перемога під Жовтими Водами, під Корсунем, Пилявцями, похід на Поділля, на Львів, облога Збаража дістали своє відтворення в народних піснях — «Пісні про Хмельницького», «Зажурилась Україна», «Гей, не ди­вуйте, добрі люди», де Хмельницький постає героїчним, сміливим, відданим козакам. Гетьман турбується про них, ненавидить ворогів і б’є їх і на пів­денних, і на західних рубежах. За це йому подяка і низький уклін:

Ой спасибі тобі, Хмелю,

Й превелика шана.

Що врятував Україну Від польського пана.

Винахідливість, кмітливість, організаторські здібності Богдана оспівані у думах: «Хмельницький та Барабаш», «Хмельницький і Василь Молдавський», «Перемога Корсунська». Тут прославляється батько Зіновій Богдан, якій не дав на поругу віри своєї християнської, свого народу. Свою силу він вбачає в єднос­ті з народом:

Я ляхів не боюся і гадки не маю —

За собою велику потугу я знаю.

Багато сердець зачарував таємничий, загадковий і разом з тим простий і відвертий Богдан Хмельницький. Мабуть, тому багато хто з письменників на­магався розгадати таємницю гетьмана, створюючи несхожі, часом досить про­тилежні літературні образи цієї історичної особи.

Яким же бачиться Богдан? Це мужній та хоробрий воїн і тверда у своїх намірах та вчинках людина, це й талановитий полководець та мудрий полі­тик, це й широко освічена людина, і звичайно ж, безмежний патріот України та її державотворець.

Кожну з цих граней різні письменники бачили по-своєму. В одних творах це образ вже зрілої і досвідченої людини, в інших показано молодого і запального Богдана, якому ш;е так далеко до гетьманства.

Ось хоробрий і відважний козак-лицар у чині писаря запорозького війська б’ється з турками на сторінках роману С. Черкасенка «Пригоди молодого лица­ря». Це зовсім молода, але розумна, освічена й бувала людина, яка в своєму віці вже розуміє, як треба здобувати волю: «Щоб побороти панів, для цього треба всім по всій Україні одностайно стати...» Вже тоді вимальовується розум­ний стратег, який керувався девізом: «Досвід на війні не менше важить, ніж зброя. В дурного ватага гинуть тисячі там, де в розумного горстка звитяжить».

Це був час, коли Богдан Хмельницький ш;е тільки проходив сувору життєву науку і на власному досвіді переконувався в жорстоких реаліях життя.

У більшості ж творів бачимо вже сформовану особистість з багатим життєвим досвідом. Назвемо найвідоміші. Серед них «Князь Єремія Вишне- вецький» та «Гетьман Іван Виговський» І. С. Нечуя-Левицького, «Чорна рада» П. Куліша, «Переяславська рада» Н. Рибака, «Я, Богдан» П. Загребельного, «Богдан Хмельницький» П. Меріме.

Іван Франко відтворив образ Хмельницького як мудрого державного діяча, великого сина українського народу, який підняв на свяш;енну всенародну війну всіх, хто ненавидів кайдани. Прокочувався по Україні його полум’яний за­клик:

Згинем, браття, або вгору Піднесем свободи стяг.

У романі «Я, Богдан» П. Загребельного, де оповідь ведеться від імені самого Хмельницького, він постає не тільки як видатна історична особистість, але як людина — у славі й величі, у роздумах і сумнівах. Виписуючи психологічний образ Богдана, письменник не приховує нічого: ні слави, ні хули, ні програшів. Багато крові пролито народом, важко здобувалась свобода. Тривожить гетьма­на доля України після його смерті, боляче вражає продажність козацької стар­шини.

Велич і трагедія Богданової долі, як і всього українського народу, об’єктив­но передав у своїй оповіді французький письменник П. Меріме, в якого Хмель­ницький змальований відважним, лукавим, з природженим хистом воїна. Вся сила його полягає у непорушній відданості інтересам народу. Він мріяв про незалежну Україну і зумів упродовж майже десяти років втримати її вільною від будь-якого чужоземного гніту.

Особистим прикладом Богдан Хмельницький запалював суворі козацькі серця любов’ю до України, мав таку силу, ш;о притягувала до нього простих людей. Мабуть, тому, ш;о шукав користі і слави в першу чергу не для себе, а для свого народу.

Він любить і цінує духовні скарби свого народу, тонко відчуває красу народ­ної пісні, знає про силу її впливу на душу українців і саме тому стає на захист Марусі у романі Л. Костенко «Маруся Чурай».

Хмельницький — природжений дипломат, який вміє залучати своїх учораш­ніх ворогів у союзники, коли виникає необхідність. Він домовляється з крим­ським ханом і татарами виступити разом проти ляхів.

Найбільш суперечливі думки в діяльності гетьмана викликав союз з Москвою, укладений у Переяславі 1654 року. Одними письменниками цей крок розглядається як правильний, зокрема Н. Рибаком у «Переяславській Раді», іншими — як зрада інтересів України, що призвела на довгі роки до ярма (Т. Г. Шевченко «Розрита могила»).

Та картати Хмельницького більше, ніж він сам себе, навряд чи хто зміг, адже гетьман розраховував на військово-політичний союз, чесний, справедли­вий, і не сподівався на віроломність та підступність з боку союзника, котрий досить швидко перетворив його народ на раба.

У грудні 1995 року минуло чотириста років від дня смерті великого Хмель­ницького. Та скільки б не минуло століть, ніколи не залишить серця українців людина, яка першою утвердила нашу державу, накреслила їй дороговказ до сьогоднішнього суверенітету:

...ми на Вкраїні таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

В.Богданов. «Українці мої».

Саме це заповідав Богом даний Україні Богдан.

• Лицарі України (гетьман Богдан Хмельницький) | Просмотров: 578