|
«Енеїда» — твір епічний. У цій поемі розповідається про події давньої ми- нувш;ини, про визначних історичних та міфологічних осіб, але розповідається в жартівливому (бурлескному) тоні. До того ж усі герої переодягнені в український одяг. Тож це травестійна, набагато осучаснена поема. Створена вона Іваном Петровичем Котляревським — зачинателем нової української літератури, за мотивами одноіменної поеми Вергілія.
Після зруйнуваня Трої греками молодий троянський цар Еней, «забравши деяких троянців, осмалених, як гиря, ланців, п’ятами з Трої накивав», ш;об збудувати нове царство в Італії. Був він «парубок моторний і хлопець хоть куди козак, удавсь на всеє зле проворний, завзятіший од всіх бурлак», з яких, власне, і складалося його військо. Енеєві козаки слухали свого отамана і любили його, бо він хоч іноді і був до них суворий (взяти хоча б епізод з вивченням троянцями латинської мови), але частіше був добрий: радився з деякими, наприклад, з Невтесом, якого Котляревський прозвав Охрімом (з ним він не тільки радився, але й слухався його), не скупився на могорич, збори починав, «горілку, пиво, мед і брагу поставивши перед ватагу», бігати по вечорницях і пиячити дозволяв скільки завгодно, та й сам не відставав від своїх вояків, з якими йому довелося розділити усі пригоди під час тривалої подорожі: і дворічне гостювання в Карфагенської цариці Дідони, проведене в бенкетуванні і гулянках, і поминки батька в Сицилії, проведені так само, і підпал флоту одразу після поминок, і усі шторми і бурі на морі, в яких він втратив багато друзів, і війну в Італії, коли, закінчивши тривалу мандрівку, прибув туди. А деяких зустрів навіть у пеклі і в раю.
Щд час усього походу боги втручаються в дії Бнея і тих, хто його оточує. Жінка головного бога Зевса (у римлян — Юпітера) Юнона (богиня шлюбу) «Енея не любила — страх» і тому завжди намагалася йому дошкулити. Це вона підмовила Еола, бога вітрів, ш;об він влаштував бурю на морі, під час якої Еней би загинув з усім своїм військом, але тут він переміг, пообіцявши, ш;о «я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих». Це Юнона підіслала богиню розбрату Іріду (автор назвав її ніжним українським ім’ям — Ірися) на Сицилію, ш;об та намовила жінок влаштувати пожежу, але «враг не всі човни забрав», бо пожежу згасив дош;. Це Юнона зіштовхнула троянців з латинцями, з якими вони вже налагодили дружні стосунки, але Зевс нарешті її осмикнув, вона облишила Енея за умови, «ш;об латинське плем’я удержало на вічне врем’я імення, мову, віру, вид», і тоді Еней переміг Турна. До богів Еней ставиться залежно від обставин: коли треба, молиться, приносить жертви, дякує під час успіху, а під час невдачі може «і в рот, і в ніс», зокрема Зевса, котрий за нього так вболіває.
Зевс — це цар, ш;о може вгамувати навіть оскаженілу Юнону, яку слухають навіть такі високопоставлені керівники, як Еол. А Нептуна тут зображено не як всемогутнього царя морів, а як чиновника-хабарника, яких було так багато в Україні під час написання цієї поеми. Якби Юнона дала хабара більше від Енея, він би його втопив.
Добре видно, ш;о І. П. Котляревський написав цю поему не для того, ш;об висміяти грубість, неосвіченість, як Осипов у своїй «Вергилиевой Знеиде, вьшо- роченной наизнанку», і вже ні в якому разі не для того, ш;об оспівати завойовницьку політику Риму. Він просто хотів викрити хижацьку натуру українських панів і чиновників. І це йому вдалося.
Похожие сочинения
|
