|
Як же треба любити свій український народ, його побут, звичаї, національні традиції, мову, ш;об створити такий «самобутній і глибоко національний твір» як поема «Енеїда».
У творі (як зазначив І. Франко) «скільки сердечного тепла, тонкого гумору і живих барв своєї батьківищни, що його «Енеїда» ... і до цього часу не втратила своєї чарівності».
У чому ж оригінальність і самобутність поеми? Саме у сатирично-гумористичному змалюванні образів, у зображенні картин потойбічного життя, народних звичаїв.
Як живі постають перед памп Бней і ватага троянців. Овіяні вітрами далеких морських походів, засмаглі на сонці, міцні як дуби, сильні і ставні, вони нагадують нам козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.
І хоч їх життя і побут подані через призму гумористичного видіння в жартівливому тоні, ми захоплюємось їхньою силою, відвагою, хоробрістю, дотепністю, товариською щирістю і особливо їхнім ватажком Бнеєм, який є типовим представником запорозького козацтва.
На початку твору троянський царевич Бней очолив утікачів із Трої і поплив шукати нових берегів. На це здатна тільки людина смілива, відчайдушна, завзята. А оскільки
Бней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний.
Завзятіший од всіх бурлак,
то йому троянці і ввірили своє життя.
Боли молодим, статним, красивим троянцям не загрожує небезпека, то вони на чолі з Бнеєм п’ють, гуляють, бенкетують.
Бней здається нам легковажним, відчайдушним, безжурним. Він завзято «садить гайдука», купається в бразі, вміє бісики пускать», зводить з розуму Дідону. Так триває два роки. Але коли Меркурій (за наказом Зевса) нагадує Бнею про обов’язок, він одразу ж тікає з Карфагена.
Разом із троянцями Бней прибуває на острів Сицилію і гостює там. Справляє поминки по батькові. Знову ігрища, музики, танці, кулачні бої. Та підпал флоту засмучує Бнея. І він, виконуючи наказ батька, залишає Сицилію (перед цим відвідавши пекло). Під час подальшої подорожі Бней уже зібраний, розсудливий, відважний, хоробрий, величний і мудрий. Він вболіває за свою ватагу. Як дипломат звертається до своїх покровителів-богів по допомогу. Успішно минає заклятий острів і прибуває на Латинську землю, де змушує троянців вчити латинську мову.
Аркадському цареві Бвандру він каже про себе: «Я кошовий Бней троянець». Як ватажок Бней «знає воєнне ремесло», дбає про своє військо.
Його троянці — це хоробрі воїни, що виявляють свою доблесть на полі бою, це патріоти, готові до останньої краплі крові свою свободу боронить.
Бней же в двобої перемагає Турна і стає царем.
В образі Бнея та його друзів-троянців І. Котляревський майстерно і з захопленням змалював відчайдушність і хоробрість козацького війська.
Похожие сочинения
| 
