|
1 варіант
Не той щасливий, хто бажає кращого,
А той, хто задоволений тим, чим володіє.
Г. С. Сковорода
Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна з найпомітніших. Він був філософом і став творцем людських душ, він був мандрівником, і цілувала трава сліди його ніг, він був співцем, і співали людські душі разом з його душею, він був мислителем, і тепер відкрилися нам таємниці його заповідей, він був духовним сіячем, і проросли зерна, посіяні
його рукою. Він був Людиною. Сходив усю Україну, мандрував Європою, мав багато друзів, які вдячно називали себе його учнями.
Сковорода став найвидатніншм українським філософом, відомим усьому світові. Ми маємо складати сьогодні сходи в майбутнє з творчих злетів Григорія Сковороди.
Григорія Сковороду називають народним філософом. У центрі його уваги перебувала проблема щастя. Вона пов’язувалася в нього із «сродною працею», яка, на тверде переконання філософа, є необхідною передумовою щастя. Вчення про «срод- ну працю» у Сковороди тісно пов’язане з його розумінням життя як театрального дійства, де люди-актори виконують свої ролі. І щоб добре зіграти, треба кожному вибрати таку роль, яка відповідає його можливостям, нахилам і здібностям.
Сковорода ставить питання про необхідність пізнати самого себе, бо від цього залежить майстерність виконання ролі, а зрештою — і щастя людини. Він був переконаний, що принцип «сродної праці» має бути в основі фундаменту суспільного ладу. Втілення його — єдина умова, яка забезпечить «торжество вищої моральності, миру й любові між людьми».
Цією ідеєю пройняті байки: «Пчела и Шершень», «Две курицьі», «Орел и Сорока».
Однією з найкранщх байок Сковороди є «Пчела и Шершень». У моралі автор вчить людей жити щасливо. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою і незалежності від пристрастей навколишнього світу, умінню користуватися тим, що є, не прагнучи неможливого. Однак стан душевного спокою не означав бездіяльності, навпаки. Улюблена справа — обов’язкова умова щастя. Філософ відстоює думку, що кожна Людина може бути щасливою, якщо переможе злі інстинкти волі і йтиме шляхом добра.
Однією з умов щастя є дружба, симпатія та природна доброзичливість людей одне до одного.
Пошуки відповіді на питання «У чому щастя?» відбилися у 21-й пісні «Саду божественних пісень»:
Щастіе, гді тьі живеш? Горлицьі, скажите!
В полЬ ли овцьі пасеш? Голубьі, взв^тите!
О щастіе, наш ясньїй світ,
О щастіе, наш красньїй цвіт!
Тьі мати и дом, появися, покажися!
Домом і матір’ю називає щастя ліричний герой. Він намагається зрозуміти його суть. Образ щастя-пастуха, тобто звичайної праці, ще не є ствердним, але він знаменує собою пошук. Ні книжники, ні птахи не підказують, де воно. Та чи й існує взагалі?
Щастія ніт на землі, щастія ніт в небі.
Не закончилось в углі, инді искать требі.
Ліричний герой знаходить його:
Се мой любезньїй прескор скачет младьій елень,
Вьпнше небес, вьінпне гор;
Крьін мой — чист, нов, зелен.
о щастіе, мой св^т ясньїй!
О щастіе, мой цвіт красньїй!
Тьі мати и дом, ньіні вижу, ньи^ сльїшу!
Молодий олень уособлює роздуми, які підводять до висновку, що щастя — це внутрішній стан людини. Воно не живе серед Гергесенських полів, що символізують недостойне життя, а воно там, де є єднання людини з природою. Так у вірші відбився філософський погляд на щастя як душевний спокій.
Цю ж тему висвітлює поет у 28-й пісні. Автор закликає читача заглибитися в себе, заглянути у свою душу. Там він відшукає свого товариша, «другу волю, яка переборе першу — «волю-ад», що символізує людські пристрасті, які вбивають справжню душу і позбавляють людину шдстя. Г. Сковорода створює образ «духовного меча», який має очистити душу і, перерісши в мудрість, стати на її сторожі:
Тьі един всім жизнь и радость,
Тьі един всім рай и сладость!
Убій злу волю в нас, да твой владіет глас!
Григорій Савич цінував відвертість, скромність, свободу. Часто він повторював, що щастя — у пізнанні самого себе, своїх нахилів, здібностей. У «Разго- ворі пяти путников о истинном щастіи в жизни» Сковорода проводить думку, що воно — в гармонійному поєднанні того, що задовольняє внутрішні духовні потреби людини, воно — «всередині нас самих»!
Глянь в сердечньїя пещерьі!
В душі твоей глагол, вот будеш с ним весьол.
Поет підкреслює, що головне в житті людини — серце; воно є «корень, солнце, глава и царь чоловіку». Сердечне задоволення, «веселість серця» є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди. «0, сколь дорога тьі, радость сердечная!».
Філософ учив, що справжнє щастя полягає в єдності самопізнання, істини і праці.
Мрії і прагнення Г. С. Сковороди були оптимістичними, вони пройняті вірою в те, що настане час, коли всі люди будуть щасливі. Він мріяв про світлу долю для народу, вірив у його пробудження, у його могутній природний розум, у його сили, і цьому пробудженню й освіті простих людей він служив своїм вченням, на словах і на ділі прагнув до більш розумного і справедливого суспільного устрою.
2 варіант
Григорій Савич Сковорода, видатний український поет, просвітитель, філософ, був міцно зв’язаний з життям народу і мріяв про щасливу долю для нього.
Людина народжена для щастя, вона повинна бути щасливою — розмірковує Сковорода в «Розмові п’яти подорожніх». Ми не можемо знайти щастя, поки не знаємо, в чому воно полягає.
Проблема шдстя посідає центральне місце у творчості поета-філософа різних періодів. Темі щастя присвячено значну частину збірки «Басни Харьковскія» і цикл притч, написаних у першій половині 70-х років, серед них «Розмова п’яти подорожніх», «Дружня розмова про душевний світ», «Алфавіт, чи Буквар світу».
Філософ-гуманіст був твердо переконаний у тому, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві або насолоді, не в марній славі і владі, а в розумному задоволенні матеріальних і духовних потреб, у душевному спокої, в корисній праці, яка вдовольняє потреби людини і суспільства.
У «Дружній розмові про душевний світ» автор доходить висновку, що щастя людини — в ній самій, у тому, щоб упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим до всіх, любити людей.
Роздуми про щастя Сковорода продовжує і в притчі «Алфавіт, чи Буквар світу». Бути щасливим — це пізнати себе, свою природу, взятися за споріднену працю, тобто таку, для якої ти народжений, яка відповідає твоїм природним здібностям і нахилам, яка приносить радість і задоволення.
Досягти загального щастя, підкреслює філософ, можна тільки завдяки працьовитості. Кожна людина повинна працювати, але працювати відповідно до своїх природних здібностей.
Примусьте людину робити те, до чого несхильна її природа, — і ця людина буде нещаслива. Багато хто з людей, потоптавши природу, вибирає для себе ремесло або модне, або прибуткове, але цим вони тільки ошукують себе. Бо душу звеселяє лише споріднена праця. Коли від людини відібрати її — тоді їй смертельна мука. Ця мука позбавляє людину здоров’я, забирає бадьорість. Людина не знаходить собі місця, втрачає спокій. Для неї там лише добро, де її нема і коли її нема. Така людина жити не може і вмерти не хоче.
Щаслива людина, доводить письменник, яка здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній, людина зазнає радості від сприйняття прекрасного. Не може бути щастя без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за морями.
Минуло понад два століття, як мудрий письменник Г. С. Сковорода ходив по нашій землі, але його твори не втратили актуальності і в наш час, вони навчають нас справедливості, добра, людяності, працьовитості.
Похожие сочинения
| 
