Як ми поверталися з екскурсії (твір-оповідання)

Цього літа зі своєю родиною я відпочивала у Криму. Звичайно, я дістала багато яскравих вражень, але найбільше запам’яталася прогулянка катером...

Одного дня, вільного від походів на пляж та екскурсій, мені трапилася наго­да побувати у Місхорі. Наші знайомі, котрі вже встигли відвідати це містечко, захоплено розповідали про славнозвісні кам’яні скульптури та Русалку, ш;о зна­ходиться в самісінькому морі.

Отож на світанку пішки вирушили. Йти було далеченько, але з моря пові­вало свіжим вітерцем, тому хода була легкою...

Проте зовсім іншим виявився зворотний шлях. Сонце почало по-літньому припікати, повітря було сухим та гарячим, всі ми були стомлені. І раптом чуємо: «Наступний рейс Місхор—Алупка за 20 хвилин». Це було просто чудо­во — повернення додому на катері, навколо тільки море і свіжий бриз!

—      Будь ласка, сім квитків до Алупки, — сказав тато касирові.

—      Вибачте, але запізнилися... Лишилося тільки шість.

—      Ось так!

—      Я можу запропонувати квитки на завтра, якш;о це вас влаштує...

—      Ні, дякую. Але ми візьмемо ті шість, а там розберемося.

Ми сподівалися купити зайвий квиток на руках. Проте час минав, а квиток знайти все ш;е не вдалося. Так, бігаючи по пристані, ми дочекалися катера.

І от до відпливу лишалося кілька хвилин, а ми ш;е не могли зайти на палубу. Я лише спостерігала, як багато людей радісно вмощувалися біля вікон катера...

—   Ой, Льовику, любий! Я забула там свою парасольку! — почувся голос заклопотаної жінки.

—      От так горе!

—      Доведеться лишитись... А ш;о ж з квитком?..

—      Вибачте, здається у вас є зайвий квиток?

—      Так, звичайно. Ось, беріть його, але швиденько, бо катер ось-ось відчалить!

Я лише встигла подякувати добрій жінці за таку послугу і вскочила на

палубу. За юрбою туристів я побачила вільне місце біля ві