І варіант
Недавно я поза Уралом Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало.
Т. Г. Шевченко
Кожна національна мова має свою історію, особливості формування, культуру. Історія української мови, як і самого народу, вельми трагічна. Але тернистий шлях її формування довів, що наша мова безсмертна, нездоланна, заслуговує на пошану з боку інших народів.
Витоки нашої мови-неньки треба шукати ще в часи становлення Київської державності VIII—IX ст. н. е., коли з’явилася потреба в писемно-літературній мові. Ця мова виникла на основі київського діалекту з елементами народно-розмовного мовлення давньоукраїнської нації.
Після прийняття християнства з кінця X ст. в Київській Русі поширюється ще церковно-слов’янська мова, яка поступово витісняла давньоруську літературну мову. Тільки жива народна мова впливала на церковнослов’янську, надаючи їй своїх неповторних рис.
Українська мова розвивалася століттями. Тому нині можна стверджувати, що вона найбагатша і найрозвиненіша мова світу.
Багато перепон зустрічала рідна мова на своєму шляху. Російський царат, Польща намагалися її знищити (указ Петра 1 1720 p., маніфест Катерини II, циркуляр міністра внутрішніх справ Валує- ва 1863 p.). Але справжні сини України не припиняли створювати українські школи, видавництва, бібліотеки, збагачували світову літературу видатними творами української літератури.
Події 1917 року відкрили українському народові шлях до власної державності, але через короткий час зусиллями більшовиків криваво була встановлена радянська влада в Україні. Кривавий терор, голодомор, війни забирали найкращих дітей України. Але народ вижив, щоб передати нащадкам мову, культуру, пам’ять про жахливі події знущань.
їх зусилля не повинні залишитися марними. Ми повинні зберігати нашу мову, культуру, менталітет, духовність. Хочеться промовити поетичними рядками з вірша Олександра Олеся:
Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг...
Поступово українська мова відроджується, набуває свого довгоочікуваного положення в суспільстві. Саме від нас, громадян України, залежить її майбутній розвиток. Тільки за таких умов ми будемо існувати як нація.
Хай розквітне наша мова солов’їна!
II варіант
Мова кожного народу розвивається за тими ж принципами, що й історія цього народу.
Українська мова, як відомо, належить до слов’янських мов, а саме — до східнослов’янських. До цієї групи крім української мови належать ще російська та білоруська мови.
Наша мова сформувалась дуже давно. Звичайно, тоді вона мала зовсім не такий вигляд, вона пройшла багатовіковий шлях. Оформилась мова східних слов’ян близько VIII—IX ст., це була давньо- східно-слов’янська мова.
Як відомо з історії, у IX—XIII ст. східні слов’яни мали свою величезну, могутню державу — Київську Русь. Ця держава об’єднала всі східнослов’янські племена, у них була єдина мова, яка отримала назву — давньоруська. Незабаром у давньоруській мові починається розшарування, виділяються кілька мовних діалектів.
Із одного такого діалекту і сформувалась українська мова. Але й тоді вона була мало схожа на сучасну, у неї був алфавіт, відмінний від нашого. Інший лексичний склад мови і багато інших відмінностей.
Через те, що всі східнослов’янські мови колись були однією мовою, ми часто зустрічаємо спільні слова і в українській, і в російській, і в білоруській мовах.
Поступово мова української народності перетворилась на мову української нації.
Звичайно, що ніхто не може знати напевно, як виникла наша мова, отож природньо, що є й інші погляди. Вчені по-різному дивляться на це питання. Деякі з них вважають, що спільної східнослов’янської мови не було. І, в дуже давні часи, одразу сформувались окремі мови.
Різні погляди на це питання свідчать про творчий пошук істини, про те, що мова — це дуже складне явище, дуже багатогранне та дискусійне.
Поступово українська мова шліфувалась, вдосконалювалась, розвивалась і ось набула свого сучасного вигляду, стала літературною.
Видатний український письменник Панас Мирний зазначав: ♦ Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування...
III варіант
Українська мова — це національна мова великого багатомільйонного українського народу. Це високорозвинена мова з дуже давніми писемними традиціями.
Вчені багато часу сперечаються з приводу походження нашої мови. Питання, коли і звідки вона виникла, є найпоширенішими.
Більшість філологів вважає, що українська мова бере свій початок з часів Київської Русі.
З курсу історії ми пам’ятаємо, що першою могутньою державою була Київська Русь. Вона об’єднала в собі багато слов’янських племен: полян, древлян, сіверян, кривичів та ін. У цей час руйнувались родоплемінні зв’язки і утворювалась єдина держава.
Звичайно, що єдина держава східних слов’ян мала свою єдину мову, яка утворилась від мов усіх племен Київської Русі. Ця єдина мова поступово розвивалась, і ось, нарешті, настав час, коли відбувся зворотний процес. Ця мова зникла, сформувалися декілька окремих мов, у тому числі й українська.
Найбільше споріднена наша мова з російською і білоруською мовами. У цих трьох мовах дуже багато спільного.
Сучасна українська літературна мова є вищою формою української національної мови. Ця мова роками відшліфована, унормована і є ніби еталоном. Така мова має право обслуговувати всі сфери життєдіяльності суспільства, це загальнонародна мова, яка функціонує на всій території України.
У встановленні норм української мови величезну роль відіграла художня література. Зачинателем нової української літератури вважають І. П. Котляревського. Основоположником сучасної літературної мови став Т. Г. Шевченко, який з величезною майстерністю розкрив красу і силу українського слова.
Похожие сочинения
| 
