Марко Вовчок і Тарас Шевченко

1 варіант

У кожної людини, у кожної яскравої творчої особистості має бути вчитель, духовний наставник. Це людина, життя і творчість якої можна взяти собі за при­клад, людина, яка підтримає та дасть пораду. Письменниця Марко Вовчок була знайома з Кобзарем, який і став для неї духовним учителем та наставником.

Марко Вовчок познайомилася з Т. Шевченком у Петербурзі, куди переїхала з чоловіком 1859 року. За два роки до того було надруковано її «Народні опо­відання», які одразу припали до душі не тільки пересічним читачам, але й кри­тикам та літераторам. Марко Вовчок — перша письменниця, яка у своїх про­зових творах так сміливо і голосно заговорила про нещастя українських селян, про їхнє безвихідне становище й нелюдські умови праці. Твори Марка Вовч­ка викликають багато емоцій навіть у сучасних читачів, які про добу кріпаччи­ни знають тільки з книжок. Можна тільки уявити, що відчували люди, для яких страждання кріпаків були дійсністю! Отже, «Народні оповідання» припали до душі і Кобзареві. До речі, у творчості Марка Вовчка та Шевченка є багато спіль­них мотивів: яскравим прикладом є твори на тему тяжкої долі української жін­ки, твори на історичну тематику.

Але незабаром Марко Вовчок іде на лікування за кордон. Вона листується з Тарасом Шевченком, він висилає їй поштою видання «Кобзаря» з присвятою: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович... ».

Звістка про смерть великого митця застає Марка Вовчка у Парижі. Смерть Тараса Шевченка стає важким ударом для письменниці, вона переживає це як надзвичайно глибоке особисте горе. До того ж патріотична й чутлива душа розуміє, яку велику, по-справжньому видатну людину втратила Україна того 1861 року. У своїх листах до чоловіка Марія Олександрівна пише про смерть Шевченка, але крізь рядки ми бачимо, що горе письменниці не можна вимо­вити словами. Від цієї страшної втрати Марко Вовчок стала ще сильнішою, ще рішучішою у боротьбі з несправедливістю світу. У тяжкі хвилини напевне, пись­менницю зігрівали рядки, які Великий Кобзар присвятив їй:

Недавно я поза Уралом Блукав і Господа благав.

Щоб наша правда не пропала.

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав. Господь послав Тебе нам, кроткого пророка І обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите Убоге серце, неукрите...

2 варіант

Є в Тараса Шевченка теплі, щирі слова, присвячені жінці:

...Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка,

Обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите Убоге серце, неукрите...

Ці рядки створені 1859 року, коли Т. Шевченко повернувся до Петербур­га після заслання. Вони написані на честь чарівної жінки-письменниці Мар­ко Вовчок. У художника С. Кириченка є картина «Зустріч І. Тургенєва і Марка Вовчка з Т. Шевченком», на ній зображено цю зустріч 1859 року. Процитована поезія Т. Шевченка є своєрідним благословенням письменниці, вона так і нази­вається «Марку Вовчку». Чому так тепло відзивався великий поет про письмен­ницю, твори якої почали лише друкуватись?

1857 року в Петербурзі вийшли «Народні оповідання» Марка Вовчка, які зна­йшли широкий відгук у колі літераторів. Про письменницю, росіянку за похо­дженням, яка писала українською мовою, говорив весь Петербург. А 1859 року Марковичі переїжджають до Петербурга. Марко Вовчок стала відвідувати гурт діячів культури міста, на якому й познайомились Великий Кобзар і вона. Т. Шевченко вбачав у творах Марка Вовчка ту викривальну силу, яка звучала і в його поетичних творах. У письменниці звучав заклик до волі, вільного життя, бо неволя не може зробити людину щасливою. А вільна людина може здолати будь-які перешкоди, чому є свідчення і життя Кобзаря, і творчість обох митців. Оповідання Марка Вовчка здобули високу оцінку поета, у вірші, присвяченому письменниці, він писав:

...І думу вольную на волю Із домовини воззову.

І думу вольную... о доле! пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

Пророком і «своєю донею» назвав поет Марка Вовчка — і це чи не найвища оцінка творчості письменниці.

1859 року Марко Вовчок їде на лікування до Німеччини, потім до Парижа. Там до неї дійшла звістка про смерть Т. Шевченка. У листі до чоловіка Марко Вовчок пише: «Боже мій! Нема Шевченка... у мене душа болить, болить і ніколи не перестане...» Нема Шевченка! А здається, тільки вчора одержала письменни­ця «Кобзар» — третю прижиттєву збірку творів Т. Шевченка. Цей «Кобзар» був особливо цінний для письменниці, бо мав присвяту їй, Марко Вовчок, від вели­кого поета України: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко».

Під впливом «Кобзаря» Т. Шевченка Марко Вовчок пише про тяжку жіночу недолю, продовживши тему жінки-страдниці, розпочату поетом. Твори її — це твори, у яких звучить заклик до волі, до боротьби проти царату.