1 варіант
У кожної людини, у кожної яскравої творчої особистості має бути вчитель, духовний наставник. Це людина, життя і творчість якої можна взяти собі за приклад, людина, яка підтримає та дасть пораду. Письменниця Марко Вовчок була знайома з Кобзарем, який і став для неї духовним учителем та наставником.
Марко Вовчок познайомилася з Т. Шевченком у Петербурзі, куди переїхала з чоловіком 1859 року. За два роки до того було надруковано її «Народні оповідання», які одразу припали до душі не тільки пересічним читачам, але й критикам та літераторам. Марко Вовчок — перша письменниця, яка у своїх прозових творах так сміливо і голосно заговорила про нещастя українських селян, про їхнє безвихідне становище й нелюдські умови праці. Твори Марка Вовчка викликають багато емоцій навіть у сучасних читачів, які про добу кріпаччини знають тільки з книжок. Можна тільки уявити, що відчували люди, для яких страждання кріпаків були дійсністю! Отже, «Народні оповідання» припали до душі і Кобзареві. До речі, у творчості Марка Вовчка та Шевченка є багато спільних мотивів: яскравим прикладом є твори на тему тяжкої долі української жінки, твори на історичну тематику.
Але незабаром Марко Вовчок іде на лікування за кордон. Вона листується з Тарасом Шевченком, він висилає їй поштою видання «Кобзаря» з присвятою: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович... ».
Звістка про смерть великого митця застає Марка Вовчка у Парижі. Смерть Тараса Шевченка стає важким ударом для письменниці, вона переживає це як надзвичайно глибоке особисте горе. До того ж патріотична й чутлива душа розуміє, яку велику, по-справжньому видатну людину втратила Україна того 1861 року. У своїх листах до чоловіка Марія Олександрівна пише про смерть Шевченка, але крізь рядки ми бачимо, що горе письменниці не можна вимовити словами. Від цієї страшної втрати Марко Вовчок стала ще сильнішою, ще рішучішою у боротьбі з несправедливістю світу. У тяжкі хвилини напевне, письменницю зігрівали рядки, які Великий Кобзар присвятив їй:
Недавно я поза Уралом Блукав і Господа благав.
Щоб наша правда не пропала.
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав Тебе нам, кроткого пророка І обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите Убоге серце, неукрите...
2 варіант
Є в Тараса Шевченка теплі, щирі слова, присвячені жінці:
...Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка,
Обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите Убоге серце, неукрите...
Ці рядки створені 1859 року, коли Т. Шевченко повернувся до Петербурга після заслання. Вони написані на честь чарівної жінки-письменниці Марко Вовчок. У художника С. Кириченка є картина «Зустріч І. Тургенєва і Марка Вовчка з Т. Шевченком», на ній зображено цю зустріч 1859 року. Процитована поезія Т. Шевченка є своєрідним благословенням письменниці, вона так і називається «Марку Вовчку». Чому так тепло відзивався великий поет про письменницю, твори якої почали лише друкуватись?
1857 року в Петербурзі вийшли «Народні оповідання» Марка Вовчка, які знайшли широкий відгук у колі літераторів. Про письменницю, росіянку за походженням, яка писала українською мовою, говорив весь Петербург. А 1859 року Марковичі переїжджають до Петербурга. Марко Вовчок стала відвідувати гурт діячів культури міста, на якому й познайомились Великий Кобзар і вона. Т. Шевченко вбачав у творах Марка Вовчка ту викривальну силу, яка звучала і в його поетичних творах. У письменниці звучав заклик до волі, вільного життя, бо неволя не може зробити людину щасливою. А вільна людина може здолати будь-які перешкоди, чому є свідчення і життя Кобзаря, і творчість обох митців. Оповідання Марка Вовчка здобули високу оцінку поета, у вірші, присвяченому письменниці, він писав:
...І думу вольную на волю Із домовини воззову.
І думу вольную... о доле! пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
Пророком і «своєю донею» назвав поет Марка Вовчка — і це чи не найвища оцінка творчості письменниці.
1859 року Марко Вовчок їде на лікування до Німеччини, потім до Парижа. Там до неї дійшла звістка про смерть Т. Шевченка. У листі до чоловіка Марко Вовчок пише: «Боже мій! Нема Шевченка... у мене душа болить, болить і ніколи не перестане...» Нема Шевченка! А здається, тільки вчора одержала письменниця «Кобзар» — третю прижиттєву збірку творів Т. Шевченка. Цей «Кобзар» був особливо цінний для письменниці, бо мав присвяту їй, Марко Вовчок, від великого поета України: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко».
Під впливом «Кобзаря» Т. Шевченка Марко Вовчок пише про тяжку жіночу недолю, продовживши тему жінки-страдниці, розпочату поетом. Твори її — це твори, у яких звучить заклик до волі, до боротьби проти царату.
Похожие сочинения
|