|
Повість «Маруся» вперше була надрукована 1834 року. Головні герої її Маруся і Василь — ідеальна пара, двоє закоханих людей.
Маруся — це дочка Насті і Наума Дрота. Краш;ої за неї не було у всьому селі. «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ш;е к тому тиха і смирна, і усякому покірна».
Маруся одразу заворожує читача своєю вродою, розумом, охайністю, ставленням до батьків, працелюбністю.
«От і виросла їм на втіху, та ш;о ж то за дівка була! Висока, прямесенька... Очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку». І я уявляю цю чарівну, вродливу дівчину з довгими косами в українському вбранні. Батьки раділи такому «сонечку», такій «квіточці», такій донечці, яку «дав їм Бог». А ш;о вже за помічниця матері! І пряде добре, і вишиває, і піч топить, і «вже мати за нею було ніколи не поспішиться».
А до людей яка привітна! «Усякому поклониться і ласково заговорить».
Лагідна та добра. Цим вона мені і сподобалась. Читаєш про неї і думаєш, невже і справді були такі дівчата. Мабуть, були. Та й зараз є.
Маруся дуже чутлива дівчина, будь-ш;о — уже й сльози, вся в світі переживань, викликаних її першим коханням. Полюбила вона Василя з першого погляду, але глибоко, назавжди...
Як же хотілося моїй улюбленій героїні ш;астя, бути завжди разом із коханим, вийти заміж. Та соціальні перешкоди стають на шляху їхнього кохання. Василеві треба було йти в солдати, тому Наум Дрот відмовляє віддати свою дочку заміж.
Маруся ж не може уявити собі подальшого життя без Василя, вона просить батьків не розлучати її з парубком. «Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, ш;об і я знала, ш;о то за радість на світі».
Та не судилось Марусі ш;астя. Скільки було сподівань, надій на подружнє життя. Дівчина була вірна своєму коханому, дочекалась його із заробітків. Уже й засватали її «за хорошого чоловіка, та ш;е її люб’язного».
Здавалось, так все добре! «Така гульня була, ш;о крий боже, трохи чи не до світу гуляли...» Та весілля відкладали до осені. Маруся весь час журиться, сумує. Це викликає у мене співчуття до неї. Так хочеться їй чимось допомогти, розрадити їй душу.
Вона, така покірна, богобоязлива, весь час ніби перебуває у передчутті лиха, горя. Воно й сталося... Дівчина застудилась і померла. Жаль обох — і її, і Василя.
Маруся — один із краш;их персонажів української прози, її окраса і гордість. Вона є моєю улюбленою героїнею.
Похожие сочинения
| 
