Мій родовід

Родовід, рід, родина, рідня... Слова одного кореня, які здавна в Україні вважалися святими. Народні традиції, народна мораль, виховували з дитинст­ва в людині глибоку повагу до цих святинь. Люди зобов’язані були знати своїх предків від «сьомого коліна». Тих, хто цурався свого роду чи зневажав його, називали «людина без роду-племені». Часто в поняття «рід» вкладалося шир­ше значення — це і рідна земля, батьківш;ина. Хто ж відрікався рідні, рідної землі, батьківш;ини, на все життя залишався безбатченком, «Іваном Безрід­ним».

Одна із заповідей Божих, невиконання якої є смертним гріхом, на­вчає: «Шануй твого батька і матір твою». Саме так, як навчає Біблія, виховува­ли дітей в Україні: в шанобі до батька-матері, особливо до матері. Бездуш­ність, неповага до них не прош;ались, обов’язково мали бути покарані.

Традиції народної творчості у вихованні синівського ставлення до свого роду, у збереженні історичної пам’яті, вірності мудрим заповітам батьків продовжу­вали й розвивали краш;і українські письменники.

Трагічно складалася доля братів Половців у романі Юрія Яновського «Вершники». Не прислухалися вони до порад батьків, не захотіли жити чесним трудовим життям, розлетілися по світу, шукаючи кожен свою правду. А коли зустрілися, підняв зброю «брат на брата». І гинули вони, бо забули батьківські слова:«Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Зневажив пам’ять роду, родинні святині, віддавши рідного батька в «богадільню», герой роману Олеся Гончара «Собор» Володька Лобода. Скоїв­ши один моральний злочин, він не зупинився і перед іншим. Зруйнувавши батькову душу, намірився зруйнувати й собор — храм людських душ. Зачі- плянці влучно оцінили його «подвиги», прозвавши «батькопродавцем».

А якою світлою, прекрасною картиною починається кіноповість О. Дов­женка «Україна в огні»! Символічна ця картина, символічна пісня, яку співає родина Запорожців. Назва цієї пісні: «Ой, піду я до роду гуляти». А початкові слова — «Ой, у мене увесь рід багатий». Багатий рід, про який співається в народній пісні, багатий рід Лавріна Запорожця. Не сріблом- золотом, а добрими, роботяш;ими дітьми, чесним ім’ям. Саме завдяки єднос­ті, згуртованості роду, працьовитості і мужності він вистояв у страшному воєнному лихолітті... Як вистояла і наша Вітчизна, яку цей рід захиш;ав.

Колись молодим, які збиралися одружуватися, народна мудрість радила: «Не дивися — чи хорошої вроди, а дивися — чи чесного роду». Чесне ім’я родини, роду ставили над усе. Хай же в кожній сім’ї зберігаються якнайцінні­ші реліквії, фотографії родичів, далеких і близьких, листи ш;е з давніх воєн­них часів, пам’ять про тих, хто зберігав і примножував традиції нашого роду.