ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

МОЇ РОЗДУМИ НАД «КОБЗАРЕМ» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

І   варіант

У кожної людини є своя улюблена книжка: когось приваблю­ють пригоди, хтось віддає перевагу детективам, комусь подобається історія... Та є книжки особливі, які залишаються з нами завжди. їх не просто любиш — їх вважаєш найкращими друзями й порадни­ками. Я впевнена, що для багатьох українців саме такою книгою є «Кобзар* Тараса Шевченка.

Можливо, не відразу можна збагнути значення цієї збірки вір­шів. Щороку, майже з першого класу, ми вивчаємо їх, милуємося красою мови, співчуваємо героям Шевченкових творів. І лише зго­дом приходить усвідомлення, що «Кобзар» — це велика поетична розповідь про людське життя, в якому є і горе, і радощі, і страждан­ня, і щастя. Це роздуми про те, як долати труднощі і жити — зара­ди дітей, коханих, заради майбутнього.

Шевченко писав про свою епоху — далеке минуле. Зараз, зда­валося б, усе змінилося: нема ні кріпацтва, ні самодержавства — головних ворогів сучасників поета. Але ж ми читаємо «Кобзар», і нам все одно цікаво, бо з плином часу не зникли такі поняття, як кохання, материнська любов.

А хіба не зустрічаємо іноді маленьке хлоп’я, яке «мов одірва­лось од гіллі, одно-однісіньке під тином сидить собі в старій рядни­ні»? Коли я бачу зараз брудних і голодних дітей, що просять на хліб, згадую синочка Катерини, покинутого негідником-батьком.

Мені здається, що вірші Т. Шевченка роблять нас більш чутли­вими, вчать помічати чужий біль, чужі сльози. Я не пригадую жодного твору, де поет когось би звинувачував, картав (звісно, крім панів). Кобзар розумів і любив своїх героїв, прощав їхні помилки, необачність. Як він співчував Катерині, всіма зневаженій, принижений!

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Шевченкова книга багатотемна, в ній можна знайти хвилюючі розповіді про історію України та наших славних героїв. Можна зустрітися з неофітами у стародавньому Римі, з пресвятою Богоро­дицею Марією, з Яном Гусом і кавказькими горцями. Здається, серце поета було таким великим, що в ньому знайшлося місце для всіх знедолених і скривджених. І кожного Шевченко зумів підтри­мати, захистити, а когось — надихнути на боротьбу.

27  СУТ 2500. 5-11 кл.


Я впевнена, що буду повертатися до «Кобзаря* знову й знову. Може, у майбутньому відкрию для себе щось нове, але сьогодні най- зрозуміліші мені мотиви любові до людини. Переконана, що вони потрібні всім. Адже ми повинні мати чуйне серце, добру душу, по­винні любити й поважати один одного. «Кобзар» дає цей урок лю­бові й доброти. Саме тому він і став особливою книгою в житті мільйонів українців.

II    варіант

Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на шлях європейського розвитку, планомірно та неухильно переходить до нових форм суспільного життя. Український народ крізь віки послідовно і мужньо йшов до цієї славної події важким і довгим шляхом. У нелегкій справі здобуття своєї незалежності підтримували рідний народ його славні співці — кобзарі, лірники, поети. Якби не вони, то, можливо, і не стала б Батьківщина незалеж­ною, не мала б своєї назви — Україна. Адже за царських часів була вона лише Малоросією. Першим, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її, оплакав і омріяв, був Великий Тарас Шевченко. Він пробудив народ від сну, підняв його на боротьбу за волю, за гідність, за право бути незалежним великим народом.

Найзаповітніші мрії про майбутнє України, про створення но­вого суспільства і краще життя різного народу втілені в поезіях «Ісаія. Глава 35», «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), «Запо­віт». «Заповіт» Шевченко написав 25 грудня 1845 року в Переяс- , лаві, коли був тяжко хворим. Цими обставинами зумовлені зміст і тональність твору. Навіть тяжко хворий, поет турбується передов­сім п.ро долю України, і після смерті він не бажає розлучитися з нею, заповідаючи поховати його «серед степу широкого на Вкраїні милій». Ііітевченко, не маючи власної родини, образ майбутнього суспільства уявляє у вигляді сім’ї:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

' Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

Для поета сім’я була найбільшою святістю, тому він стверджу­вав, що у вільному суспільстві стосунки між людьми повинні бути як у великій родині.

У поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала...») намальовано картину щасливого життя селян, але можливим воно стає тільки уві сні. Втомленій на панщині матері сниться, що її син і «уродли­вий, і багатий, не одинокий, а жонатий», і головне — вільний, «уже не панський, а на волі».


 

Та на своїм веселім полі Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

Любляча матір мріє навіть не про власне щастя, а про щастя сина та його родини. Нормальні стосунки між людьми мали б бути такими: вільна праця на вільній своїй землі приносить щастя се­лянській родині. Та закріпачені селяни мріяти про це могли тіль­ки уві сні.

Свої мрії про нове суспільство найповніше втілив Шевченко в поезії «Ісаія. Глава 35», в якій постає образ гармонійного життя на лоні природи. Поет переносить цей образ у майбутнє: «незрячі про- зрять», «німим отверзуться уста, прорветься слово, як вода», наста­не нове щасливе життя, «вольнії, широкії скрізь шляхи святії про­стеляться». З’являється образ дороги, який символізує життя віль­них людей в оновленому суспільстві.

Отже, Україна в творчості великого Кобзаря — це передовсім волелюбний народ, його душевна моральна .краса, героїчна визволь­на боротьба за свою свободу. Шевченко мріяв про Велику Україну. А її велич вбачав у величі краси, неповторності душі її народу, у величі одухотвореної народної пам’яті. Всім своїм життям і не­втомною творчою діяльністю боровся Кобзар за таке життя:

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

III     варіант

Збірка не випадково була названа «Кобзарем». Уже самою на­звою Шевченко засвідчує, що він виступає народним співцем, міцно зв’язаним з народом, з його традиціями, він людям «тугу розга­няє». Але він не тільки співець, він поет, який «все знає... все чує», поет у високому значенні цього слова.

Сам кріпак, Т. Шевченко багато бачив і чув людського горя й стогону і, маючи неабиякий талант, зумів геніально просто вистрої- ти їх «на папері сумними рядами».

Програмний вірш «Кобзаря» — «Думи мої, думи мої...» У ньо­му поет висловив почуття свого нерозривного зв’язку з народом, невдоволення існуючою дійсністю, тугу за Батьківщиною і віру у світле майбутнє народу. Цьому народу адресує поет свої «думи-діти». «В Україну ідіть, діти! В нашу Україну...» «Там найдете щире сер­це і слово ласкаве, там найдете щиру правду, а ще, може, й славу...» 27*


Так, Шевченкові думи, його твори-діти навіки посіли в серцях нашого народу і принесли славу їх творцю.

Ряд творів Т. Шевченко присвятив історичній темі. «Гайдама­ки», «Никита Гайдай», «Назар Стодоля», «Іван Підкова» — у цих творах поет виступив глашатаєм селянської революції. У кожно­му з цих творів героєм стає народ, який повстав проти сваволі па­нів. Шевченко яскраво виписав і звеличив образи ватажків народ­ного повстання: Залізняка і Гонти («Гайдамаки»); Тараса Трясила («Тарасова ніч»), який виступив на чолі козаків проти польської шляхти; Івана Підкови («Іван Підкова») — козацького ватажка, одного з керівників визвольної боротьби молдавського народу про­ти турецько-татарських загарбників; Яреми Галайди («Гайдамаки»), що з наймита виріс під час Коліївщини в непохитного борця, месни­ка за кривди народні.

Найвеличнішим твором світової революційної поезії є поема

Сон» — нещадна сатира на самодержавну монархію. У ній ми відчули пекучу ненависть Шевченка до царського самодержав­ства: Миколи І (♦...неначе з берлоги медвідь виліз»), Петра І та Катерини II (♦...це той Первий, що розпинав нашу Україну, а Вто- рая доконала вдову сиротину»). А поряд з ними товкуться їх при­служники: ♦ блюдолизи... мов кабани годовані, — пикаті, пузаті...», ♦тупорилі віршомази», ♦братія», що з ранку ♦сипнула у сенат писа­ти та підписувать — та драти і з батька, і брата». І всі вони «...кати! кати! людоїди!»

З «політичної поезії Шевченка можна назвати «Кавказ», що пройнятий ідеєю єднання народів у спільній боротьбі з царизмом («Встане правда! встане воля! І тобі одному помоляться всі язики вовіки і віки!»); послання «І мертвим, і живим...» (♦...учітесь, чи­тайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»); ♦Заповіт» — звертання до народу, який повинен повалити ненависний кріпосниць­кий лад, створити нове суспільство, нову, велику, вільну сім’ю віль­них народів ♦Поховайте та вставайте, кайдани порвіте...»).

Читаючи Т. Шевченка, кожного разу дивуюсь його точності у виписуванні образів у поданні картин природи, у вираженні почут­тів і емоцій, які співпадають з моїми. Усе це вражає: звідки в про­стого селянина, кріпака, стільки краси, чутливості, навіть прозорли­вості? Та чому я дивуюсь, адже Шевченко вийшов із самого серця нашої Батьківщини, з самої народної гущі. Тому йому, як найкра­щому представнику нашого народу, притаманні всі його риси: лі­ризм, кмітливість, співучість, працьовитість, наполегливість, патріо­тизм, велике терпіння, співчуття до чужого болю, віра в краще май­бутнє. Усе це є у творах великого Кобзаря, цьому ми вчимося в нього.

Серед безлічі творів художньої літератури найпопулярнішою була, є і буде для українців збірка творів Т. Г. Шевченка «Кобзар». Це своєрідна енциклопедія народної творчості, традицій, історії. Народний геній виступає справжнім Кобзарем, який передає через поезію нащадкам народний досвід, усе пережите і почуте.

Ця книга з’явилася в 1840 році. Літературна критика одразу відгукнулася статтями, які дали збірці позитивну оцінку. Україн­ський письменник Микола Бажан, наприклад, висловив таке вра­ження від прочитаної книги Т. Г. Шевченка: «...мені здається, що я кладу руки на трепетне гаряче людське серце, що так багато пере­жило і так багато пізнало...» Аналогічних висловів від інших літе­ратурознавців було чимало.

У «Кобзарі» зібрано твори різних періодів творчості Тараса Шевченка: ранні романтичні балади, поеми соціально-побутові та історичні, громадянська, філософська, пейзажна й інтимна лірика* Перед нами розкривається весь геній Шевченка. Особливо відчува­ється зв’язок поета з народом: народнопісенні мотиви, тематика творів, спрямованість.

Народ відповідав великому Кобзарю пошаною, любов’ю. Його збірку мали майже в кожній хаті, про поета і «Кобзар* складали прислів’я і приказки: «Тарасові слова — то правда жива», «Зі сторінок «Кобзаря* зійшла правди зоря».

На мою думку, кожний громадянин України повинен читати, знати твори цієї збірки. Вони допомагають зрозуміти історію свого народу, полюбити природу рідного краю, відчути патріотичні моти­ви творчості славного генія.

Пригадайте, скільки поезій Т. Г. Шевченка перетворились на відомі пісні. Це «Заповіт», «Думи мої, думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий» тощо.

Багато балад і поем присвячено жіночій долі. У баладах «То­поля», «Причинна», поемах «Катерина», «Наймичка* постають ко­лоритні образи українських жінок із трагічною долею. Це мої улюб­лені твори, які читаю зі сльозами на очах. Бо це ж правдиві сюже­ти, які диктувало поетові саме життя.

У поемах «Гамалія», «Гайдамаки» описуються незабутні події історичного минулого України. Перед нами постають живі герої, ми бачимо криваві битви, відчуваємо жах, подив, збентеження. Але водночас виникають думки про міцність лицарського'духу народ­них героїв, вічну пам’ять нащадків про незламність, незалежність держави.




Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (13 Февраля 2013) | Обновлено | Просмотров: 47448 | Рейтинг: 4.9 /7
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2018
Хостинг от uCoz