|
Ви скажете, що Пушкін присутній у кожному із своїх героїв. Він присутній в описах лісів та узгір’їв, у милих його серцю куточках з такими знайомими адресами: і узагальненим «на брегах Певьі», і конкретною московською вказівкою «у Харитонья в переулке», і швидкоплинним спогадом «там, где ранее весна блестит над Каменкой тенистой» та «итак, я жил тогда в Одессе», і ліричним «деревня, где скучал Евгений, бьіла прелестньїй уголок».
Він живе у своєму часі — всі сім років, п’ять місяців і 10 днів невпинної праці над романом, і отже його, пушкінський, час теж приходить до нас і живе поруч з нами.
Поет саркастично посміхається, пояснюючи зміни у власній долі:
Но вреден север для меня.
Як палкий закоханий, освідчується рідному місту:
Как часто в горестной разлуке,
В моей блуждающей судьбе,
Москва, я думал о тебе!
Згадує юнацьке почуття:
Я помню море пред грозою:
Как я завидовал волнам,
Бегупщм бурной чередою С любовью лечь к ее ногам!
Как я желал тогда с волнами Коснуться мильїх ног устами!
Чи знав Пушкін, пишучи ці рядки першої глави, що буде згадувати дівчинку- підлітка, яка викликала ці спогади, з великою повагою, схиляючи голову перед високою долею дружини декабриста Марії Волконської? А деякі риси її цілісної вдачі, ставлення до свого обов’язку передасть улюбленій героїні свого роману.
Але справа, мабуть, не тільки в спогадах, ліричних відступах, коментарях до подій і вчинків героїв. Створюючи роман у віршах, «енциклопедію російського життя», Пушкін намагався найдетальніше, найправдивіше відобразити світ, типи, характери людей свого часу. Він багато передав своїм героям: теми віршів та розмов, духовні скарби книжок власної бібліотеки, де «Хранили многие страницьі Отметку резкую ноггей», де душа
Себя невольно вьіражает То кратким словом, то крестом.
То вопросительньш крючком.
Але він не хотів, ш;об його ототожнювали з його героями. Пушкін відстоював не тільки власну самостійність, але й незалежність своїх героїв, визнаючи за ними право диктувати авторові свою історію. Мене дуже вразили рядки з пушкінського листа до князя Вяземського, друга та одного з перших критиків роману: «Ти знаєш, ш;о вчинила моя Тетяна? Вона заміж вийшла!»
Відзначаючи у вихованні, у способі життя головного героя багато спільного з власним життям, тим самим вдаючись до засобу типізації — «мьі все учились понемногу Чему-нибудь и как-нибудь», Пушкін перш за все підкреслює:
Всегда я рад заметить разность Между Онегиньїм и мной,
Чтобьі насмешливьш читатель Или какой-нибудь издатель Замьісловатой клеветьі,
Сличая здесь мои чертьі.
Не повторял потом безбожно,
Что намарал я свой портрет...
Більше того, Пушкін турбується, ш;об окреме видання І та II глав вийшло з ілюстрацією і навіть сам робить ескіз, детально описуючи героїв, їхні пози й місце постійних прогулянок з Євгенієм. Мабуть, завдяки ш;е й цій першій ілюстрації до роману ми зорово сприймаємо самого поета як одного з головних героїв твору, начебто зустрічаємося з ним, живим, йдемо поруч крізь роки й століття до розуміння часу, країни і самих себе.
Похожие сочинения
| 
