Образ України у творчості Т. Шевченка

1 варіант

Тарас Шевченко — найвидатніша постать усієї української літератури. Тема­тика творів поета різноманітна, але є в ній мотив, якій проходить крізь усі його твори. Це любов до рідної землі, до України.

Сучасних читачів і зараз вражає патріотизм письменника. Але це не про­сто патріотизм: це набагато глибше та серйозніше почуття. Майже в усіх тво­рах Шевченка ми простежуємо це глибоке відчуття духовного зв’язку зі своєю Батьківщиною.

Образ України знаходить своє відображення у найрізноманітніших творах поета. У творах на історичну тематику Шевченко зображує синів своєї Бать­ківщини: це мужні, хоробрі люди, які ладні віддати життя за Україну, тільки б зробити її вільною, незалежною і щасливою. Шевченко яскраво та майстерно змальовує у своїх творах романтику козацького життя, неписаний кодекс чес­ті завзятих запорозьких лицарів. Коли я читав такі поезії, мені одразу спало на думку, що і сам Шевченко теж є певною мірою таким лицарем. Тільки боровся він не з шаблею, а з пером у руках. І це перо було, певно, гостріше за деякі ша­блі... Історичні твори поета є яскравим штрихом до портрета України.

Оспівав Тарас Шевченко і красу своєї Батьківщини. Пейзажі, змальовані у поезіях, мають велику не тільки літературну, а й художню цінність — вони на­гадують картини. До речі, пейзажі у творах Шевченка сприймаються не тільки як частина композиції, але й як окремі поетичні твори. Згадаймо лише «Садок вишневий коло хати» або «Реве та стогне Дніпр широкий...». У картинах при­роди ми бачимо глибоку любов до Батьківщини та захоплення красою рідної землі.

У багатьох творах Кобзаря образ України передано символічно: часто Бать­ківщину в поезіях уособлюють конкретні образи. Найчастіше це ніби триєдиний жіночий образ: образ матері, України та Матері Божої одночасно. Такі симво­лічні жіночі образи створював не тільки Тарас Шевченко, а й інші українські письменники (наприклад, така побудова образу була популярною наприкінці XIX століття).

Значну частину свого життя Тарас Григорович перебував поза межами сво­єї Батьківщини, але всі його думки були звернені до України. Це впливало і на його творчість.

Навіть «Заповіт» Т. Шевченка — унікальний поетичний твір — пройня­тий любов’ю до рідної землі. Зробивши за своє життя надзвичайно багато для України, Геніальний поет хотів і після смерті бути на Батьківщині. І зараз тво­ри Кобзаря впливають на свідомість читачів, виховують у них найкраще, пле­кають любов до своєї Батьківщини — ось таку силу має образ України у творах Т. Шевченка.

2 варіант

Тарас Шевченко — вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мрі­яв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.

У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті біігим цвітом, цацов- нені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші «Садок вишневий коло хати». Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більще побачити Україну, він намалював чудову картину:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають дівчата,

А матері вечерять ждуть.

На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу Укра­їни. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії «Хіба самому написать...» він ставить такі проблеми:

Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?

Поет постійно відчуває зв’язок із рідним краєм, виявляє до України синів­ську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч

«крихітїсу землі із-за Дніпра». Шевченко мріє ще повернутися в Україну, поди­витися на її чарівну природу:

Може, ще я подивлюся На мою Україну... —

писав Т. Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі...»

Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до Укра­їни, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:

Я так люблю мою Україну убогу.

Що проклену святого Бога,

За неї дущу погублю.

Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане стращ- ний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевчен­ко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної Украї­ни. У поезії «Заповіт» автор, ніби забувщи про особистий мотив, яким розпочав вірщ, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстан­ня. У поезії «Тим неситим очам» Шевченко проголощує гімн вільній і щасли­вій людині.

Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії ве­ликого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.