|
Однією з характерних особливостей О. С. Пушкіна як поета була надзвичайна різнобічність його творчого таланту. Лірика була для поета як одна з можливостей передавати свої почуття та настрої, брати участь у суспільно- політичному та літературному житті Росії.
Пушкін привернув до себе увагу перш за все як виразник передових поглядів свого століття, як співець політичної свободи. Найбільш чітко його погляди можна побачити в оді «Вольность», написаній 1817 року. Твір відображує різноманітні почуття автора: палке бажання свободи, обурення проти тиранів. Революційно лунали для читачів заключні рядки другої строфи:
Тираньї мира! трепепщте!
А вьі, мужайтесь и внемлите,
Восстаньте, надшиє рабьі!
Ця ж тема, тема вільності та боротьби із самодержавством, звучить і у вірші «До Чаадаєва». Пушкін закликає вітчизні присвятити «души прекрасньїе порьі- вьі», боротися за її свободу. Любов до рідного краю для нього пов’язана з боротьбою, і він вірить у неминучість падіння самодержавства та звільнення російського народу: «Взойдет она, звезда пленительного счастья!» Пайкранщм прикладом політичної лірики О. С. Пушкіна є вірш «Село», у якому завдяки засобу протиставлення яскраво та чітко підкреслюється несправедливість і жорстокість кріпацтва. Називаючи себе «другом человечества», Пушкін каже про «дике барст- во», яке «присвойло себе и труд, и собственность, и время земледельца». його палке бажання — побачити «народ неугнетенньш» та «прекрасную зарю свободьі просвещенной». Тема свободи, боротьби, щастя народу проходить крізь усю творчість поета. Тут і його «Казки», вірші «У Сибір», «Аріон» та інші.
Багато чудових віршів присвятив Пушкін прекрасному почуттю — дружбі. За характером дуже компанійський Пушкін мав багато друзів. Це в першу чергу його друзі з ліцею, яким він щорічно присвячував свої вірші. Дружба була для нього тією силою, яка з’єднує людей у міцний союз на все життя, надає бадьорості у життєвій боротьбі.
Він завжди віддавав перевагу тісному колу друзів:
И, признаюсь, мне во сто крат милеє
Младьіх новеє счастливая семья,
Где ум кипит, где в мьіслях волен я.
Гімном дружбі можна назвати його послання до ліцейських друзів із заслання «19 жовтня 1827 року». Вірш зігрітий великою та справжньою ніжністю, глибоко відвертим почуттям любові до друзів:
Друзья! Прекрасен наш союз.
Он, как душа: неразделим и вечен.
Серед віршів Пушкіна значне місце належить тим, в яких поет із винятковою поетичною силою і любов’ю малює картини рідної природи. Любов до неї дістала своє художнє відображення у віршах, поемах, романі «Свгеній Онєгін». Спочатку його вірші мають романтичний характер, наприклад вірш «До моря». Поетична картина моря поєднується у вірші з роздумами поета про свою долю, долю вигнанця, та про долі народів. Море здається йому живим втіленням бентежної та вільної стихії, могутньої та гордої краси.
У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовнішньо сором’язливу, але милу його серцю красу рідної природи. Які чудові його картини осені, зими в романі «Свгеній Онєгін», описи чудової кримської природи у «Бахчисарайському фонтані». Усім відомі його вірші «Зимовий вечір», «Зимовий ранок», «Хмара», «Знов я відвідав» та інші.
Пушкін порівнював поета з луною, яка відгукується на будь-який заклик життя. Лірика поета знайомить нас з його роздумами про сенс життя, про щастя людини, з його естетичним ідеалом, що втілений у віршах про кохання. Ідеал коханої уявляється поетові як «гений чистой красотьі», як «чистейшей прелести чистейший образец». Коханню властиве і трагічне — ревнонц, розлучення, смерть. Пушкін, його ліричний герой завжди бажає шдстя тій, яку він кохає так безнадійно:
Я вас любил так искренне, так нежно.
Как дай вам Бог любимой бьіть другим.
Пе раз тема кохання зливається у віршах Пушкіна з ліричним пейзажем, який так гармонує з тим почуттям, яке володіє поетом. Особливо це простежується у віршах: «Хто знає край, де небо блисне», «На згір’ях Грузії лежить нічна імла».
Але особливо хочеться зупинитись ще на одній темі — це роздуми про долю поета, його призначення в умовах жорстокої миколаївської реакції. Він складає вірш «Пророк», написаний безпосередньо під враженням кривавої розправи над декабристами. В образі пророка виступає поет-громадянин, який несе своє палке, вільне слово до народу. Тільки той справжній поет, з погляду Пушкіна, хто завжди душею та подумом зі своїм народом. Тільки він може виправдати своє призначення: правдивим поетичним словом пробудити у людства високі почуття. Він закликає поета «глаголом жечь сердца людей».
Підбиваючи підсумок своїй творчості, О. С. Пушкін у вірші «Я пам’ятник собі...» стверджує, ш;о заслужив право на визнання та любов народу тим, що
... чувства добрьіе я лирой пробуждал.
... в мой жестокий век восславил я Свободу и милость к падшим призьівал.
З байдужістю приймає поет хвалу та наклеп. «Обидві не страшась, не тре- буя венца», Пушкін залишається вірним своєму покликанню.
Лірика Пушкіна, будучи живим відгуком поета на сучасне йому життя, разом з тим переростає його добу та не втрачає свого значення і в наші дні. Гадаю, що вірші Пушкіна вічні, що вони цікаві людям різних поколінь, «всіх часів та народів».
Похожие сочинения
| 
