|
Мова йтиме про два всім відомі вірші. «Нічна пісня мандрівника» Ґете та «Сосна і пальма» Гайне. Точніше, про ставлення Лєрмонтова до вибору творів для перекладу і ставлення поета до цієї роботи.
Скажемо відразу: переклади Лєрмонтова особливі. Вони ніколи не були просто передачею змісту, копіюванням образів, перенесенням у російський текст ритму німецького оригіналу. Па мою думку, переклади Лєрмонтова краш;е й точніше назвати переспівами або віршами, створеними за мотивами віршів німецьких поетів.
Ось, наприклад, «Нічна пісня мандрівника» Ґете. Лєрмонтов відразу ж відкидає назву, поставивши тільки вказівне: «Із Ґете». Більш того, за спогадами поета-перекладача віршів Ґете Струговпщкова, Лєрмонтов переклав не весь вірш, а тільки другу його частину. Цікаво, ш;о поет сам визнавав чарівну мелодійність свого твору і, за спогадами того ж Струговш;икова, зробив цей переклад, маючи на увазі покласти його на музику Глинки.
Але головне не це. У Ґете — картина тихо спадаючої ночі, спокою у природі. Коли все затихне, засне й сам мандрівник. Прості, короткі фрази — прості й за використанням образних засобів:
На всех вершинах Покой...
Так само, майже дослівно, перекладає українською мовою М. Бажан:
На всі вершини Ліг супокій.
Вітерець не лине В імлі нічній.
Замовк пташиний грай.
Не чути шуму бору...
Нічний пейзаж у перекладі Лєрмонтова складніший за образами, поет використовує дуже живий прийом — уособлення:
Горньїе вершиньї Спят во тьме ночной;
Тихие долиньї Полньї свежей мглой;
Не пьілит дорога.
Не дрожат листьі...
Такі ж самі короткі, навіть непоширені речення, але завдяки уособленню пейзаж стає рельєфнішим, з’являється ефект присутності, відчуваєш цю тишу, саме дихання сплячої природи...
І людина, за Лєрмонтовим, не просто істота, ш;о мешкає у навколишньому сере- довшці, підкоряючись ритмам зміни дня і ночі. Людина — частка цієї природи:
Подожди немного —
Отдохнешь и тьі.
Може, ці рядки — про можливість вічного спокою, вічного відпочинку за наявності сили, сподівання на звільнення від нав’язаної метушні, суперечок? Тільки рік — тобто півсотні сторінок у повному виданні — відділяють цей вірш від «Вьіхожу один я на дорогу»...
Отже, це не тільки переклад, це — переосмислення ґетевського твору, пронесення його крізь власне серце й душу.
До вірша «На севере диком стоит одиноко..», тобто до відомого всім перекладу із Гайне, Лєрмонтов прийшов, так би мовити, у два етапи. Існує дві редакції перекладу. Повністю зберігаючи одразу знайдений чудовий мелодійний ритм, завдяки якому відчуваєш, як сосна хитається у своїй дрімоті, поет- перекладач багато чого змінює в образному складі вірша, роблячи свій образ виразнішим. Порівняй:
На холодной и голой вершине Стоит одиноко сосна,
И дремлет... под снегом сьшучим,
Качаяся, дремлет она.
(Перша редакція)
На севере диком стоит одиноко На голой вершине сосна И дремлет, качаясь, и снегом сипучим Одета, как ризой, она.
(Друга, канонічна редакція)
Поет все далі відходить від німецького оригіналу! До того ж, Лєрмонтов одразу ж змінює ідею Гайне, проводить свою власну думку. Справа у тому, ш;о в німецькій мові слово «сосна» (еіп ИсЬіепЬашп) чоловічого роду (тому інші перекладачі створюють образ самотнього кедра), у Гайне йшлося про долю закоханих, яким не судилося зустрітися. У Лєрмонтова — сосна і пальма. Тому це роздуми про самотність, про пошуки, хоч уві сні, рідної душі, ш;о тебе зрозуміє... Подивіться, у першому томі творів М. Лєрмонтова, ш;о написані у 1840—1841 роках: «И скучно, и грустно», «На светские цепи», «Утес», «Они любили друг друга так долго и нежно»...
Мабуть, особливість лермонтовських перекладів — не тільки в самобутньому, своєрідному таланті, а ш;е й в долі поета, в його роздумах того часу, ш;о полонили серце, чим жила його душа...
Похожие сочинения
| 
