«Слово про рідну матір» - Патріотичний зміст збірки М. Рильського

1 варіант

Минули десятиліття. А ми до цього часу чуємо ясний і мужній голос поета- громадянина, який незмінно впевнено звучав «у дні торжеств і лих народних».

Тема рідної землі, краю, його історії не раз втілювалася М. Рильським у яскраві образи. Це були вірші про чарівну красу околиць («На білу гречку впали роси», «Дрімає дім старий»), про принади улюбленого Києва («На березі»). Урочистий хо­рал, в якому Вітчизна поставала як «чисті хвилі ланів, променисті міста, голубінь легкокрила», присвячує поет Україні у віршах збірки «Слово про рідну матір». Так у вірші «Україні» поет вдається до ніжно-ласкавого с^льклорного образу-асоціації «зорі ясні, погожії, тихії води», тим самим висловлюючи свою любов до України. Із ряд­ків цієї невеличкої поезії перед нами постає образ держави, яка ворожі орди «грудь­ми вогняними зустріла», саме такою вона ввижалася нашим бранцям у середньові­чній турецькій неволі. Україна-мати постала з хоралу М. Рильського як рідний край великого слов’янського народу, як земля зі своєю героїчною історією.

А в найтрагічніші дні пізньої осені 1941 р., коли під чоботом німецьких окупа­нтів опинилася майже вся Україна, на антифашистському мітингу українського народу М. Рильський прочитав щойно написану урочисту поему «Слово про рідну матір». Це був твір, який перед усім світом продемонстрував голос уярмленої, але не скореної великої слов’янської землі. Рідна земля вічна. У пам’яті мільйонів вона постає в багатстві й красі своєї природи. «Степів широчина бездонна», котра «зеленим океаном» пливе «круг білого Херсона», котра «свій дівочий стан до Дніпро­вого тулить лона» — це один із чарівних образів, якими передається краса України.

При читанні першої частини «Слова про рідну матір» перед нами постає мину­ле України, її історія. Історія — це жива пам’ять багатьох поколінь, це пам’ять віри, пам’ять роду, пам’ять прапора і серця. Перед нашим зором пропливають образи, побудовані на переспіві «Слова о полку Ігоревім»: «...шумлять-дзвенять світи від рику раненого Лева, Лисиці брешуть на щит і кличе див поверху древа!», «у гуслях дух Боянів», «димний запах полину». Поетичні образи полину й диму — символи рідного краю — будять найзаповітніше в людській душі, дозволяють від­чути до глибокого щему саму історію, нерозривно пов’язану із сучасністю.

Читаючи поему, ми ніби перегортаємо сторінки історії. Ми відчуваємо той благословенний, непоборний, волелюбний дух народу, який на повний голос про­звучав у безсмертному слові Кобзаря. Ми бачимо сліди, «не змиті вічності дощами Мандрівника Сковороди», розуміємо, чим був для України «молоток Каменяра, і струни Лисенка живії», «Енеїди владний сміх», і золоту зорю Марії Заньковецької.

Образ Пам’яті як міцної ланки між історією і сучасністю, який створив у «Сло­ві про рідну матір» М. Рильський, відіграв величезне значення в суспільному жит­ті. Він став яскравим виявом нового осмислення місця і ролі людини та народу в історії. Адже давніх «мечів ясних огонь, отчизни охорона» світить через століття і кличе на священну битву з ворогом.

У поемі створено образ-символ непоборного народу, який прагне жити з усіма в дружбі й мирі, але в тяжку годину готовий стати на смертний бій і оборонити від нападників рідну землю, її минуле і майбутнє. Поет підкреслює, що в битві з фаши­змом, захищаючи всю цивілізацію і духовність від коричневої чуми, український народ черпає сили зі своєї історії, пам’яті, що передається із покоління в покоління.

Полум’яні роки Великої Вітчизняної вже стали історією. Твір М. Рильського сприймається як високе громадянське утвердження перемоги добра над злом, пра­вди над неправдою, світла над пітьмою. Сила й могутність України — в живій пам’яті про звитягу в захисті рідних осель, «про даль солону» морських походів козацтва.

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море.

Хто наше злато-серебро Плугами кривди переоре.

Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе?

2 варіант

У сувору годину тяжких випробувань народився цей високопатріотичний твір. 29 листопада 1941 року до поневоленого, але нескореного народу через радіостанцію імені Тараса Шевченка посилали свій голос кращі сини України і серед них — Максим Рильський. Він прочитав щойно написаний твір «Слово про рідну матір», який пізніпіе дав назву збірці, що вийпіла друком у 1942 році.

Розкриваючи алегорично-символічну сутність образу України-матері, який був визначальним у напіій поезії воєнного часу, Рильський писав у жовтні 1944 року: «Матір’ю ми її звали завжди. Але, може, тільки тепер, за цих страш­них і святих років, зрозуміли ми і всю теплоту її голосу, і всю широчину її смі­ливості».

Та це сказано пізніше. А в найтрагічніші дні пізньої осені 1941 року, коли під чоботом німецьких окупантів опинилася майже вся Україна, щойно напи­сана Рильським поема «Слово про рідну матір» мала величезне значення. Це був той виняткової ідейно-емоційної сили твір, який продемонстрував перед усім світом голос уярмленої, але не скореної великої слов’янської землі. Це був гучний голос поета, який усупереч, хай навіть у підтексті, імперської ідеології кремлівського режиму показав велич України. Ідейно-емоційний пафос твору — в утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим во­рогом.

Рильський не випадково назвав свій твір «Словом», підкресливши цим не тільки зв’язок з патріотичною пам’яткою XII століття — «Словом о полку Іго­ревім», яке він переклав українською мовою, а і його жанрові ознаки ораторії. Цього вимагали від поета тяжкі обставини війни.

Жанр ораторії, його агітаційно-ораторське призначення зумовили компози­ційну побудову твору. «Слово» складається з сімнадцяти інтонаційно розмаїтих шестирядкових строф (секстин), побудованих на двох римах.

У творі б’ється пульс полум’яного патріота. Поет з любов’ю відтворює образ Вітчизни — її чарівну природу, героїчну історію, невмирущу культуру, красу її сучасного буття. Всіма помислами своїми поет линув до рідної України, яка зне­магала у нерівній боротьбі, але не стала на коліна перед окупантами. В уяві по­стають картини природи України з її зеленими океанами степів, гаїв та дібров, синню чистих озер і тихоплинних рік. Ніякій силі не осквернити тієї землі, «що освятив Тарас своїми муками-ділами, що окрилив Тарас громозвукими слова­ми». В роки смертельної сутички з фашизмом «гаряча дума Кобзаря» надихала народи на боротьбу з ворогом. Крім Шевченка, Україну прославили у віках й інші видатні сини і дочки України — це філософ і поет, мандрівний учитель на­роду Григорій Сковорода, це «молоток Каменяра і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії!» Народ, який дав світу такі духовні цін­ності, мистецьку красу, знемагає «в болях ран» і відчайдушно бореться, але не падає на коліна перед загарбниками. Рідній Україні йдуть на допомогу народи- брати. Непоборність народів, які прагнуть «спільної мети» — знищення фашиз­му — автор утверджує низкою риторичних запитань:

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море.

Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре.

Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе?

Відповідь — єдина: ніхто й ніколи!

Закінчується поема картиною майбутніх переможних боїв і символічним об­разом сходу сонця:

о земле рідна! Знаєш ти Свій шлях у бурі, у негоді!

Встає народ, гудуть мости.

Рокочуть ріки ясноводі!..

Лисиці брешуть на щити.

Та сонце устає — на Сході!

Жодна зловорожа сила не подолає народу, в якого славетне минуле, героїчне сучасне і сонцесяйне майбутнє — така основна ідея поеми.

Інші твори збірки — вірші «За рідну землю», «Україні», «Наша кровна спра­ва», головними мотивами яких є захист рідної землі і тверда віра в перемогу над ворогом.

Збірка віршів М. Т. Рильського «Слово про рідну матір», створена у полум’яні роки Другої світової війни, сколихнула святі національні патріотичні почуття. Вона звучала для воїнів «як голос матері крилатий», запалювала на безсмертні подвиги в ім’я щастя і свободи Вітчизни.