|
Твір «І мертвим, і живим...» Т. Шевченко завершив 1845 року. З Свангелія Т. Шевченко бере епіграф до нього: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненаввдить — брехня це». Цим євангельським висловом Шевченко натякає на панів-псевдопатріотів, які експлуатують кріпаків і водночас багато говорять, що вони люблять свій народ, тобто поет говорить про недоречність лібералізму і визискування.
Саме життя підказало Шевченкові тему. Перебуваючи на Україні, Шевченко зустрічався з багатьма людьми. Душею горнувся до кріпаків, але не відмовляв у товаристві і дворянам, які дотримувались передових поглядів, засуджували кріпацьку систему, деспотизм. Проте значна більшість панства, здобувши освіту в закордонних університетах, знаючи іноземні мови, маючи навіть домашні театри, все ж лишалися кріпосниками. Шевченко їх називає «земляками». Має на увазі панів Тарновських, Галаганів, Скоропадських, Лукашевичів, Родзянків.
Шевченко бачить сучасне життя, коли пани турбуються тільки про особистий достаток, не думають про народ, що пани соціально оглухли, не чують стогону людей, славлять царя, а самі «орють лихом, лихом засівають, запрягають в тяжкі ярма, торгують гречкосіями», тобто кріпаками, хоча розуміють, що ярмо існує для волів, а люди повинні бути вільними, і так погано ставитись до селян-кріпаків можуть тільки «недолюди», тобто ненормальні.
Поет закликає панів схаменутись, тобто перестати кривдити кріпаків, по- справжньому, а не на словах полюбити народ і свою країну, спілкуватися з простими людьми.
Шевченко засуджує панів, які виявляють суцільне невігластво: «нехай скаже німець, ми не знаєм». Пани хизуються своїм походженням, що вони «славних прадідів великих правнукі погані», не люблять і не знають своєї мови. «Колись будем і по-своєму глаголать, як німець покаже». Не знають вони своєї історії, ідеалізують її, забули і не хочуть знати її героїчних сторінок, ігнорують боротьбу народу за волю.
Тарас Шевченко не був національно обмеженою людиною і виступав проти іноземного реакційного, а все прогресивне з культури інших народів радив переймати, не забуваючи, звичайно, рідної як першооснови:
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває.
Того Бог карає.
Того діти цураються.
Отже, хто цура€7гься рідної мови, своєї культури, той перевертень, бо мова, народна творчість, мистещгво — найдорожчий скарб народу, який треба оберігати, леліяти, примножувати. Шевченко порушує моральну проблему панства, намагаетгься збудити в прогресивної частини дворян бажання захистити народ від утисків і поневолення, піднести його мову і культуру, в цьому вбачає Шевченко моральний обов’язок панства, яке повинно вчитись, як треба, мати свою мудрість, щоб допомогти своєму народу згадати героїчні сторінки історії^ хоче бачити свою Україну вільною, оновленою, з доброю славою. Закликає панів єднатися з простими людьми:
Обніміте яс, брати мої.
Найменшого брата, —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
...І забудеться срамотна Давняя година,
І оживе добра слава Слава України.
Шевченко говорить, що настане час, коли «розкуються незабаром заковані люди» і «потече сторіками кров у синє море». Настане воля, настане розквіт творчих сил і селян, і інтеліґенції. Коли ж інтеліґенція не виконає свого громадянського обов’язку, вона неминуче морально загине.
Сам Шевченко виконував цей моральний обов’язок, піклувався про людей, кликав їх до боротьби за волю і щастя, засудив схиляння перед іноземним, кликав вивчати історію свого народу, викривав кріпосництво і лібералізм.
Похожие сочинения
| 
