Спадщина Шевченка - художника

1 варіант

Нахил до малювання у Тараса виявився ще в дитинстві. Він малював крей­дою чи вугіллям на стінах, на дверях, на воротах. Коли пішов до школи, то вже мав змогу малювати олівцем на грубому сірому папері.

Понад усе малому Тарасові хотілося навчитися малювати так, щоб люди за­дивлялися на його творіння, але дячок-маляр, до якого втік сирота, подивився на його ліву руку і відмовив, не знайшовши там таланту.

Багато років по тому пан Енгельгардт, бажаючи мати домашнього художни­ка, віддав Шевченка вчитися малювати до маляра Ширяєва, який не розвивав здібності своїх учнів, а перетворював їх на попихачів. Та попри всі труднощі Та­рас намагався використати вільну хвилинку для малювання. За цим заняттям у Літньому саду в Петербурзі побачив його земляк, художник Іван Максимович Сошенко, який познайомив Тараса із багатьма відомими митцями, а потім став ініціатором його викупу із кріпацтва.

Після звільнення в житті Шевченка почався новий період. Він вчиться в Академії мистецтв, бере уроки у Карла Брюлова та О. Венеціанова, дружить з молодими митцями. Під час навчання в Академії Тарас багато малює маслом з натури, оволодіває рисунком, передачею скульптурної форми, вивчає класичні зразки мистецтва, відвідує музей, картинні галереї. Поступово Шевченко виро­бляє свій власний художній смак та естетичні погляди. Навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями за малюнки «Боєць», «Цьіганка, гадающая малороссиянке». Відзначився Шевченко і як гар­ний портретист та ілюстратор літературних творів. Такою спробою у цьому на­прямі був малюнок до оповідання Г. Квітки-Основ’яненка «Панна сотниковна» та ілюстрації до оповідання «Знахарь». На ньому зображений реалістичний об­раз хитрого селянина, який наживається на забобонах простих людей.

Шевченко ілюстрував оповідання Надєждіна «Сила воли», повість М. Гоголя «Тарас Бульба», написав гравюру «Король Лір», портрет Суворова, якого зобра­зив у момент спілкування із солдатами, портрети Петра І, Кутузова та ін. Кар­тини Шевченка відзначаються життєвою правдою, інтересом художника до зо­бражуваної дійсності.

Трагедія жінки-матері була темою творчості не тільки Шевченка-поета, а й Шевченка-художника. Відома його картина «Катерина» — це не ілюстрація до поеми, адже Шевченко зобразив момент, коли дівчина попрощалася зі своїм москалем і повертається в село, намагаючись прикрити свій вже величенький живіт червоною запаскою, а за офіцером тільки курява лягає; край дороги си­дить дідусь, струже ложки і сумно поглядає на дівчину; на однім боці могила, на могилі вітряк, а далі видно степ. У поемі «Катерина» цей момент відсутній зо­всім, але паралель між картиною і поемою простежується доволі чітко.

У травні 1843 року Тарас Шевченко їде на Україну, де не був довгих чотир­надцять років. Свої враження від подорожі він відтворив у циклі малюнків під загальною назвою «Живописна Україна». Тут є малюнок церкви, яку збудували запорожці у селі Покровське; у Чигирині й Суботові він зробив кілька малюнків з історичних пам’яток часів Богдана Хмельницького; відвідавши рідну Кирилів- ку, намалював хату, в якій провів дитячі роки.

У його малярстві з’являється новий жанр — пейзаж. Але Шевченко у ко­жен свій пейзажний малюнок додає зображення людей, долі яких його цікавили більше, ніж краса природи.

Незабаром після його повернення вийшов друком альбом під назвою «Жи­вописная Украйна Тараса Шевченко, СПБ, 1844». Сюди увійшли офорти — гра­вюри, з яких друкувалися відбитки — естампи.

З другої половини 1845 року і до арешту Шевченко виконував завдання Ар­хеографічної комісії — малював пам’ятки старовини: церкви, монастирі, будівлі, могили. Але Шевченко розширював завдання авторськими підписами і малював жанрові картини. Він відмітав рабське копіювання, а натомість гострим погля­дом пильно вдивлявся в життя, вносив у твори особисте бачення.

Після арешту 1847 року цар Микола І власною рукою написав Шевченку ви­рок: «Под стражайший надзор и с запрещением писать и рисовать». Шевченка відправили в солдати в Орську фортецю. Минуло понад рік солдатської муштри, перш ніж Шевченкові дозволили супроводжувати Аральську експедицію, під час якої він малював укріплення, Аральське море, острови, казахів.

1850 року Шевченко бере участь у геологічній експедиції в гори Кара-Тау, він виконав багато малюнків-пейзажів, декілька портретів і автопортретів.

1852 року Шевченко нарешті дістав дозвіл писати й малювати, і вже не кри­ючись виконував акварельні роботи, зображуючи казахських хлоп’ят-жебраків, пейзажі, киргизів у кибитках, а пізніше звернувся до складних тем і композицій, запозичених з художньої літератури.

Найбільшим досягненням Шевченка в образотворчому мистецтві періоду за­слання є серія малюнків «Блудний син», в яких він поєднав відому притчу з Бі­блії і звичаї сучасного йому суспільства.

Повернувшись із заслання, Шевченко не кидає живопис, продовжує малю­вати портрети своїх знайомих, виконує деякі замовлення. Він сам дуже суворо ставився до рівня своєї майстерності, адже упродовж десяти років майже не ма­лював, а тому вирішив серйозно зайнятися технікою офорта. Його гравюри ди­вують майстерністю виконання, точністю, виразністю, особливою витонченою вишуканістю.

До самої смерті Шевченко не залишав малювання. Історики живопису від­значали майстерність і новаторство творчості Шевченка-художника, але тяжка доля не дала змоги реалізувати цей Божий дар повною мірою.

2 варіант

Талант Т. Шевченка, його незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого народу, до своєї культури, що перебувала тоді в московському ярмі, а також освіта, начитаність, праця над собою — все це ставить Т. Шевчен­ка в перші лави освічених людей XIX століття.

Поет і художник жили в душі Шевченка-митця завжди, бо писати й малю­вати він любив однаково. А його спадшина художника також різноманітна, як і поетична. Як художник Шевченко мав дві срібні медалі за свої картини ше в часи навчання в Академії художеств. І великий К. Брюллов вбачав у ньому та­лановитого художника. Життя Т. Шевченка, на жаль, менш сприяло розвитку таланту Шевченка-художника, бо не завжди були фарби та полотна для малю­вання. Але все створене Шевченком-художником навіть за таких умов вражає своєю різноманітністю.

Спадщина Шевченка-художника налічує близько шістдесяти автопортретів Т. Шевченка, портрети на замовлення, картини циклу «Живописної України», офорти, гравюри. Т. Шевченко має звання академіка-гравера. Як бачимо, Шев- ченко-художник не менше відомий у нашій культурі, ніж Шевченко-поет.

Картини Т. Шевченка є в Харківському художньому музеї. Київському ме­моріальному музеї імені Т. Шевченка, в Академії мистецтв у Петербурзі, в музеї Т. Шевченка в Каневі. Картини допомагають уявити життя поета, його уподо­бання, творчість. Так, офорти Т. Шевченка, створені на засланні, розповідають нам про життя рекрутів, казахських дітей та дружні стосунки з ними Т. Шев­ченка.

Часто виникає питання, чому у творчості митця так багато автопортретів? Мабуть, це тому, шо, позбавлений можливості малювати з натури, Т. Шевчен­ко малював, дивлячись на себе, і таким чином працював, щоб не втратити май­стерності художника, бо десять років заслання із царською забороною «читати і малювати», — це найтраіічніші роки в житті митця.