|
Коли говорять про якості будь-якої людини, визначають її вдачу, розглядають як особистість, завжди чомусь згадують про її належність до певної нації, кажуть, як зараз модно, про її національний менталітет...
Герої літературних творів — тут не виняток. А ш;о це означає — російська душа?
Звичайно, можна розповідати про любов до рідної природи і згадувати рядки про зустріч світанку, про тривалі прогулянки по лісах та луках Михайлівського та Тригорського, по берегах Сороті — пам’ятаєте, поет подарував героям роману «Євгеній Онєгін» свої улюблені місця?
Можна згадати рядки:
Татьяна верила преданьям Простонародной стариньї, —
розповісти про вірність національним традиціям та про чудовий сон Тетяни.
Але, мабуть, те ж саме можна сказати і про інших пушкінських провінційних баришень і для цього необов’язково бути росіянкою.
Тоді чому ж таки саме про неї — «головна героїня», «улюблена героїня» та ш;е й «Тетяни милий ідеал»? Вона навіть російською мовою не писала, і того самого славетного листа Пушкіну довелося перекладати з французької...
Є, мабуть, у кожного народу свої риси, притаманні тільки йому традиції, ш;о не визначаються ніякими соціально-економічними ш;аблями, ш;о не відняти під час будь-яких випробувань.
Ми бачимо ш;ирість і відвертість першого кохання Тетяни, її сміливість і рішучість. Ми знаємо, ш;о через все життя пронесе вона його в серці: «Я вас люблю (к чему лукавить?)» Віримо її словам і не чекаємо від неї іншого, коли згадує про різні місця, про юність:
А мне, Онегин, пьішность зта,
Красивой жизни мипіура,
Мои успехи в вихре света,
Мой модньїй дом и вечера,
Что в них? Сейчас отдать я рада Всю зту ветошь маскарада.
Весь зтот блеск, и шум, и чад За полку книг, за дикий сад.
За наше бедное жилиш;е.
За те места, где в первьій раз,
Онегин, видела я вас,
Да за смиренное кладбиш;е,
Где только крест да сень ветвей Над бедной нянею моей!
Навіть у особистому житті Тетяна — дочка свого народу, вірна його принципам і традиціям.
Пам’ятаєте розмову Тетяни з нянею:
В зти лета
Мьі не сльїхали про любовь;
А то бьі согнала со света Меня покойница свекровь. —
Да как же тьі венчалась, няня?
— Так видно Бог велел...
Тетяна мовби повторює долю старої кріпачки: одруження без любові, тільки обов’язок:
...с слезами заклинаний Молила мать; для бедной Тани Все бьіли жребии равньї...
Я вьішла замуж.
Її хрест важчий: вона не забула (і не забуде ніколи!) перше кохання, вона знову бачить коханого — тепер вже біля її ніг...
Але не можна, на думку героїні, віддячити злом людині, яка нічого тобі не зробила поганого і до того ж постраждала на війні (перед нами поранений у боях генерал 1812 року). І є розуміння сімейної честі, гідності:
Я вас люблю (к чему лукавить?).
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна.
Без сумніву, якщо чоловік, навіть нелюбий, зазнає лихої години, Тетяна буде поруч з ним, доглядатиме, підтримуватиме. Поїде до великого Сибіру, як це зробила Марія Миколаївна Волконська — теж «милий ідеал» поета, його романтичне юнацьке кохання, чия доля так схожа на долю пушкінської героїні...
Тобто вірність та розуміння честі, кохання та жертовність заради іншої людини — ось, на мій погляд, риси, що визначать у романі Пушкіна душу
Похожие сочинения
| 
