|
Яег, весь я не умру — душа в заветной лире Мой прах переживет и тленья убежит.
О. Пушкін
У КОЖНОГО великого поета обов’язково є вірші-роздуми про своє місце у поезії, свою роль у суспільстві, а точніше — про власне призначення у житті.
Такі програмні вірші (не ті, ш;о вивчають за шкільною програмою, а висловлення поетом власних думок, його переконань, принципів, програми його праці у суспільстві, його впливу на світогляд народу) є і в Олександра Сергійовича Пушкіна.
Хто ж такий поет у розумінні Пушкіна? Як він живе на землі? Яке його ставлення до навколишнього? Як він відчуває свій талант, своє призначення?
Пушкін починає з призначення поета (за хронологічною послідовністю) у вірші «Пророк» — урочисто й високо, використовуючи біблійні образи, тобто звертаючись до духовної скарбниці людства:
Духовной жаждою томим,
В пустине мрачной я влачился, —
И шестикрьільїй серафим На перепутье мне явился...
Поетові мало хисту «вещих зениц» й чутливих вух — його призначення не тільки сприймати події, а й впливати на них, він не має права мовчати:
И вьірвал грешньїй мой язьік,
И празднословньїй, и лукавьій,
И жало мудрьія змеи В уста замершие мои Вложил десницею кровавой.
А щоб цей хист не був марний, відбувається найголовніше:
... Он мне грудь рассек мечом,
И сердце трепетное вьінул,
И угль, пьілаюнщй огнем,
Во грудь отверстую водвинул.
Як доречно звучить тут старослов’янська лексика, створюючи ту святково- жертовну урочистість, душевне піднесення!
Ми чуємо заклик:
Бога глас ко мне воззвал:
«Восстань, пророк, и виждь, и внемли,
Исполнись волею моей И, обходя моря и земли.
Глаголом жги сердца людей».
Поет — обранець Бога. І також великий багатотерпець, і невтомний робітник, і незламний борець. Його поетичне слово повинне стати дійсно словом пророка.
Пушкін намагається зберегти у віршах і в житті високе призначення творчості:
Служенье муз не терпит суетьі;
Прекрасное должно бьіть величаво...
Але це не означає, що, зберігаючи цю величність, незайманість, поет підійматиме свій талант над життям, відриватиме його від людей. «Луна» (Зхо) — такий образ використовує Пушкін, кажучи про роль мистецтва у людському житті.
Струни серця поета відгукуються на важливі події країни. Поет не має права відмовчуватися, коли його товариші та однодумці обирають свій шлях. Коли суспільство роздирають протиріччя, він має теж визначити свою позицію.
1826 року, тільки повернувшись з Михайлівського заслання, в особистій розмові з царем Пушкін не приховує своїх політичних симпатій і на питання: «Де б він був, якщо б 14 грудня знаходився у Петербурзі?» — чесно відповідає: «Став би до лав заколотників».
А1827 року пише вірш «Аріон», де за темою давньогрецького міфологічного сюжету створює вірш про конкретні російські події — про повстання декабристів. Як гордо лунають ці слова:
— Я гимньї прежние пою!
І це не просто гучні слова, бо він багато разів згадує друзів-декабристів в інших віршах цього часу: це і цикл віршів на ліцейські роковини — «19 жовтня», де серед найкраш;их друзів — Пуш;ин, Кюхельбекер, Вольковський, де є побажання найкраш;ого тим, хто «у мрачньїх пропастях земли», і «Послання у Сибір», і вірш, присвячений Іванові Пуш;ину, і заперечення всілякої тиранії у вірші «Анчар», і засудження царської влади у «Борисі Годунові»...
«Свяш;енной жертвой Аполлону» називає Пушкін голос поетичної ліри, але першим і головним суддею своїх творів він називає саме народ.
Тому у вільному перекладі відомої оди Горація, до якої зверталися і Ломо- носов, і Державін, є власне пушкінські, суто російські рядки:
Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,
И назовет меня всяк суш;ий в ней язьік,
И гордьій внук славян, и финн, и ньіне дикой Тунгус, и друг степей калмьїк.
И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрьіе я лирой пробуждал,
Что в мой жестокий век восславил я Свободу И милость к падшим призьівал...
Тут не тільки призначення поезії і певний підсумок власного творчого шляху — тут поетичне пророцтво в одному з останніх пушкінських віршів, пророцтво про безсмертя. Про пам’ятники Пушкіну майже у кожному місті моєї країни, я гадаю, ш;о і про пам’ятник у нашому Харкові, який було поставлено на добровільні внески вдячних харків’ян з нагоди сторічного ювілею поета.
Похожие сочинения
| 
