Ці слова на усі часи належать нашому народному поетові Тарасу Шевченку. Вони з поеми «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...», яка була написана 1845 року. Основне в цьому творі — пробудити в українців почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість.
Почну з того, що поет радив освіченим «землякам»-дворянам шукати відповідь на питання, що ставила перед ними українська дійсність (питання про «правду» і «волю»), не за кордоном, а на рідній землі, «в своїй хаті», у єднанні з народом. Це є прямий заклик до патріотичного служіння власному народові і створення національної культури.
Про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма царизму йде мова в діалозі між освіченим паном і героєм твору. Ми дізнаємось, що пани в усьому орієнтувались на Захід, навіть у питанні походження своєї нації йшли за вказівкою німецьких істориків:
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! Моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! Слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Т. Шевченко виступає проти рабського схиляння перед іноземними авторитетами.
У поемі автор засуджує слов’янофілів, які боролись за об’єднання слов’янських народів, але під зверхністю російського царя. Ще вони цурались рідного народу, нехтували своєю мовою. А хіба можна шанувати інші народи, не люб
лячи свого? «А той, хто не знає, не вивчає і не любить рідної мови, зневажає свій народ... Хто він?.. Перевертень...»
Розглядаючи питання історії України, поет вказує на те, що народ повинен мати своїх «Брутів і Коклесів», тобто своїх «славних» гетьманів і свою історію, не підроблену ніким. Треба життя побудувати так, щоб настала соціальна і національна воля. А це можливо зробити тоді, коли не відгороджуєшся від рідного народу, коли передову культуру шукаєш не в «чужому краю», а на рідній землі, бо
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра...
Український народ має всі підстави для сформування своєї культури, оскільки «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».
Отже, Т. Г. Шевченко виступає проти іноземного — тільки реакційного — і вчить переймати з культури інших країн усе прогресивне, не забуваючи рідної як першооснови.
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває.
Того Бог карає.
Того діти цураються...
Отож не цураймося рідної мови, рідної культури, своєї історії, вивчаймо, збагачуймо її, маймо національну гідність.
Похожие сочинения
|