«Заповіт» Т. Шевченка - патріотичний гімн

1 варіант

«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір україн­ської літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам.

«Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патрі­отичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій пое­зії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі...» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах ви­являється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття.

У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені здалося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духо­вного повстання. Він закликав повстати прости старого життя, старого суспіль­ного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом боро­нити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.

Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбут­нє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боро­тися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками по­езій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю Геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь. Ве­ликий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими сло­вами:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій Не забудьте пом’янути Незлим, тихим словом.

2 варіант

«Заповіт» Тараса Шевченка є бойовою програмою для закріпаченого народу, неповторним поетичним заповітом у світовій літературі.

Твір був написаний у грудні 1845 року, коли Шевченко лежав хворий у Пере­яславі у знайомого лікаря А. Козачковського. Літературознавець Г. Нудько пи­сав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте «причини, що породили твір, крилися в тій суспільно-політичній дійсності, яку спостерігав і вивчав поет у ЗО—40-х роках...»

Вірш починається звертанням поета до народу. У ньому висловлюється пал­ка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, розірвуть кайдани і побудують нове суспільство. Спочатку автор ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим на могилі, серед широкого українсько­го степу. Він хоче:

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі Було видно, було чути.

Як реве ревучий.

Дніпро тут символізує могутність народу. Автор замість звичайного «реве Дніпро» використовує тавтологію «реве ревучий», щоб надати образові силь­нішого звучання, щоб підготувати читача до сприйняття думки про повстання. І одразу ж після змалювання картин природи звучить заклик до повстання:

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

Усі дієслова цього уривку стоять у наказовому способі, виражаючи волю ав­тора, який спонукає інших до дій. Висловлюється впевненість у тому, що все це буде здійснено, що народ обов’язково повстане й розірве віковічні кайдани. Наприкінці вірша Т. Шевченко звертається до майбутніх поколінь, він ніби пе­реноситься в нове суспільство, в якому не буде неволі й рабства. Нову сім’ю народів поет називає великою і вільною. У «Заповіті» звучать нотки й суму, й гордості, а найбільше — віри в перемогу, в те, що завтрашній щасливий день неодмінно настане, а щастя прийде тоді, коли Дніпро «...понесе з України у си­нєє море кров ворожу».

Мріє Т. Шевченко, як і О. Пушкін у поезії «Я пам’ятник собі воздвиг неру­котворний...», прийняти шану від майбутніх поколінь. Він пише:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій.

Не забудьте пом’янути Незлим, тихим словом.

у поезії «Заповіт» відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевне­ність у неминучій перемозі. Т. Шевченко не тільки висловлює мрію про майбут­нє, а й прагне уявити його собі, закликає до революційної боротьби.