|
Прагнучи оспівати кранц духовні якості українського народу, Г. Ф. Квітка- Основ’яненко у повісті «Маруся» створив яскраву картину життя, побуту, звичаїв, взаємин душевно багатих простих людей, яких письменник-гуманіст свідомо ідеалізує. Квітка-Основ’яненко вперше в українській прозі показав людину праці, відтворив трудове життя хліборобів.
Зразком для наслідування є Марусин батько Наум Дрот, який, хоч і був кріпаком, завдяки своїй набожності та чесній праці здобув ш;астя, задоволення від своєї праці та достаток у господарстві.
Такими ж привабливими рисами наділені й інші герої повісті. Маруся, дочка Наума Дрота, викликає симпатію своєю зовнішньою красою, яку письменник змальовує у дусі народнопісенної творчості: «Висока, прямісінька, ... чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку...» Автор докладно описує святкове вбрання Марусі, традиційне для заможних українських дівчат: кілька разків намиста, червона юпка, біленька тонка сорочка з вишитими червоними нитками пишними рукавами... Маруся — справжня красуня. Так само прекрасний і духовний світ дівчини. Вона тиха, смирна, покірна, набожна. А головне — роботяш;а. В усьому допомагає батькам, які обходяться без наймички, мати за нею сидить склавши руки.
До пари Марусі її коханий Василь. Ідеальній зовнішності парубка відповідає така сама вдача: чесний, скромний, добрий, ш;ирий у почуттях, працьовитий. Покохавши Марусю, Василь здатний зробити все для здобуття ш;астя з коханою. Він наймається до купця, ш;об тяжкою працею заробити на «найом- ш;ика», який би пішов замість нього в солдати.
Квітка-Основ’яненко — глибокий знавець народного життя, показав, ш;о на перешкоді до ш;астя двох закоханих стоїть реальний життєвий конфлікт того часу — загроза страшної миколаївської солдатчини: важка двадцятип’ятирічна солдатська служба для хлопця і злиденна доля жінки-солдатки для дівчини.
Історія чистого й вірного кохання Марусі та Василя закінчилася трагічно. Маруся, страждаючи від розлуки з коханим, до того ж застудилася і, тяжко захворівши, померла. Василь, повернувшись із заробітків і не заставши коханої живою, йде в монастир і там невдовзі помирає з горя.
Хоч автор ідеалізує життя і взаємини селян у творі, проте викривається в ньому й сувора правда про соціальне лихо тих часів — солдатчину, беззахисність сироти.
Повість «Маруся» була першою в українській прозі спробою реалістично змалювати тодішнє селянське життя. І авторові ця спроба повною мірою вдалася. Читачі познайомилися не тільки з названими героями, а й з героєм іншим — Україною, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями.
Похожие сочинения
| 
