МІЙ знайомий ведмідь Кузя (діалог)

—    Кажуть, Олексію, ти щонеділі ходиш до зоопарку. Не набридло?

— Та ні, я ж не просто так ходжу туди. Там працює секція юннатів. І мене туди прийняли.

—    Чим ви у зоопарку займаєтесь?

— Допомагаємо робітникам зоопарку доглядати за тваринами, вивчаємо звич­ки, вдачу тварин, дізнаємося, де їхня батьківщина, звідки їх привезли. Іноді нам дозволяють побути у ролі екскурсовода, дещо й ми можемо розповісти.

—    Адже в зоопарку багато мешканців! Невже ти з кожним знайомий?

— У нас. Владику, спеціалізація. Одні хлопці та дівчатка закріплені за лиси­цями, інші — за ведмедями, хтось — за птахами. А яке у нас пташине царство — з усього світу співаки зібрані.

—    А ти до якого вольєра приставлений?

—    Я, Владе, до ведмедів. У мене є навіть свій улюблений ведмідь Кузя.

—    Чому Кузя?

—    Він маленький, товстенький, так кумедно підстрибує, наче коник.

—    А яку ти, Олексію, роботу виконуєш у зоопарку?

—    Допомагаю готувати тваринам раціони.

—    Ого! А що таке раціон?

—    Це як у нас, людей, меню. Набір продуктів, тільки для тварин.

— А Кузю тобі дозволили хоча б погладити? Я чув, що до ведмедів близько підходити дуже небезпечно.

— Кузя ще маленький, лагідний, його можна в руки брати. До речі, Владе, якщо бажаєш, ти теж можеш його погладити.

—    А як це?

— Є в нашому зоопарку майданчик молодняку. Туди у певний час пускають відвідувачів, які можуть нагодувати малечу і навіть потримати їх на руках, сфото­графуватися з нею.

—    Послухай, Олексію, я теж хочу ходити з тобою до секції.

—    Гаразд, я дуже радий! Наступної неділі ходімо разом!