Як Лис Микита перехитрив сам себе (за казкою Івана Франка «Фарбований лис»)

Казки з’являються у житті людини з раннього дитинства. їхню роль не можна применшувати, вони закладають у душу й серце маляти найперші і разом з тим найщиріші уявлення про світ, про справедливість, про добро і зло. Ці знання, що ми їх отримуємо від неньки, ідуть з нами протягом усього життя. «Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама або бабуся оповідала байки, не за­будете до смерті», — казав талановитий письменник-казкар Іван Якович Франко.

Казка «Фарбований лис» Івана Франка дотепна і повчальна. У творі змальо­вується Лис Микита, основними рисами вдачі якого були хитрість, гордість, за­розумілість та нахабність. Письменник показує поведінку, яка є найганебнішою у громаді. За образами лісових тварин легко вгадуються типи людей. У казці не­має жодного героя, який би викликав співчуття. Іван Франко показує шкідливий вплив хитрості, злості і нахабності не тільки на окрему людину, а й на суспільство. Письменник ненав’язливо, за допомогою цікавого сюжету повчає читача, формує в нього відразу до негідних проявів характеру.

У «Фарбованиму лисі» у виграші не залишається ніхто, всі програли. Навіть Лис Микита віддає Богу душу через свою нечувану знахабнілість. Інше лісове братство, пошите у дурні, тільки під час святкування річниці царювання Мики­ти довідалося, хто є хто. Ніхто з інших звірів не розгадав таємниці звіра Остро- мисла.

Ця казка вчить справедливості. Кожен у ній отримує по заслузі. Лиса Микиту засудили до страти, інші звірі хотіли бути ошуканими — вони ними стали.

Попри все, казка, на мою думку, має гарний кінець. Звірі подолали несправед­ливість і викрили негідника, що своєю владою заохочував безчинства. Вони зро­зуміють небезпечність того шляху, котрим прямують. Одного разу спробувавши на своїй шкурі кривди, громада, певно, схаменеться і ніколи вже не допустить по­дібного, адже не дарма люди кажуть, що за одного битого двох небитих дають.